У повісті «Маруся» Квітка-Основ’яненко постійно звертався до народної творчості. Фольклорне походження має портрет Марусі, який змальований у віршах народної творчості: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очі — як тернові ягідки, бровоньки — як на шнурочку, личком червона, як що у саду цвіте, носочок … прямесенький, а губоньки — як цвіточки розмиють, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна на ниточці нанизані». І ім’я героїні, і її зовнішність, вдача, передають народні уявлення про красу і якості людини. Особливо наголошується на тому, що Маруся «до діла невсипуща». Поетична й лірична душа Марусі щиро розкривається в коханні до Василя. Милується своїм Василечком, «як ясочка», червоніє, «як калина», тріпочиться, «як тая рибонька», — «коли б їй крила, полетіла на край світу!» Вражає щирість почуттів Марусі, коли вона звертається до батьків, благаючи не розлучати і з Василем: «Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матінко моя ріднесенька моя, перепілочко, голубочко!.. Не розлучайте мене з моїм Василечком.
Полонені німці зводили будинки у зруйнованому ними місті. Серед німців привертав увагу дітей і жінок Фрідріх. Він розкопав невеличку клумбу, обгородив її і посіяв нагідки. Діти знищили цю клумбу і на її місці поставили хрест, зроблений з паличок і зв’язаний травою. Жінки із співчуттям ставилися до полонених. Фрідріх співав дітям, жінкам виробляв із шматків цегли прикраси. Тяжко захворівши, Фрідріх закінчив життя самогубством. Як згадка про нього, на вулиці у зимову пору розцвів ногіток, а у стіні будинку, який зводили полонені німці, в рукавиці була знайдена фотокартка з двома дівчатками. Вона належала Фрідріх
