Одного разу прислівник розачарувався у собі.
- Я такий нудний, бо ж незмінний. Іменники , дієслова, прикметники - всі за чимось змінюються.
І вирішив він піти з країни Мови.
Одного дня прокинулися мешканці Мови, а прислівника вже й слід прохолов. Спробували говорити питати одне одного. Щось негарно виходить. Сказати куди піти не можуть (наліво, вгору, тут,там), почуття висловити важко (спересердя, ненароком, лагідно). Вирішили всі разом шукати.
Знайшли у полі самотнього та сумного, втішили та попрохали вибачення, що були неуважними. І до сих пір живуть разом щасливо.
тут трохи більше. Можна скоротити.
- Прагнення охопити найтонші зміни в настроях, миттєві враження. («Лягаю… “Японка” косо дивиться на дорогу, мої нерви приймають пісні поля і, здається, починають підспівувати самі; десь над ухом б’ється крильцями джміль, гуде, розсотує нерви, і мені до болю хочеться піймати його і задавить…» Герой у великому напруженні, адже дорогою хтось наближається; хоч він і звик до небезпеки, сприймає «пісні поля», одноманітний звук джмеля його дратує так, що хочеться скочити, знайти і задавити його…, щоб хоч якось розрядити напруження.)
-Особливий лаконізм прози. («— В жита! — Треба рушать!» «…Оглянув свою “японочку” — засунув її за пасок штанів, картуз — на очі, а стежкою чорногуза — в жита».)
- Ритмічність. («…Одкрасувались — наливаються, через тиждень-другий — копи, а зараз догоряють; у мене почали дзвонити коси, серпи, а важкий колос схилявся до землі».)
-Багатство відтінків у змалюванні дійсності. (Стосунки Корнія й Уляни: «покотилась непомітно сльоза», «які вороги ми… Ні, Корнію, нам не так треба!», «Хай хоч один день буде наш!», «То, Корнію, зуби чортові, а не Дзюби!», «…а то ж нікуди не пускає…», «боязко, з тихою журбою, нагадувала», «перекривила», «тихо поцілувала», «повела бровою і засміялась».)
- Збільшена увага до кольорів і звуків, яскравих деталей. (Очі сині-сині, мов льон; божа коровка; шептали колоски; «я співать хочу…».)
- Уникнення соціальних проблем. (Ми не знаємо нічого конкретного про героя: ні його переконань, ні причини дезертирства; є лише окремі натяки. Герой просто хоче жити, радіти сонцю, любити, і за це платить злигоднями й небезпекою дезертирського життя.)