Моя любимая пословица "Труд человека кормит а лень портит". На мой взгляд она прославляет трудолюбие означает,что тот, кто трудится ото себя прокормит и может заработать на достойную жизнь.А поучительный смысл этой пословицы заключается в том, что тот кто трудится, знает, как достается кусок хлеба, и такой человек, не сделает ничего плохого, поэтому трудолюбие воспитывает только положительные качества в человеке.Трудолюбию в этой пословице противопоставлена лень. Недостаток трудолюбия, портит нас.Эта пословица нас многому учит,поэтому она мне нравится. Напиши так,и да поставь я ведь старалась)
Можна фантазувати до безкінечності, але твору я не напишу! Автор акцентує увагу на те, що люди в принципі можуть прожити без Усього того що має якусь цінність. Але тоді чим ми будемо відрізнятися від тварин наприклад, якщо цього не будемо мати? НІЧИМ! Людина здатна розвиватися, Розвивається людина, розвивається суспільство. Порівняй Афкрику і Україну наприклад. Там багато хто і читати не уміє, але вони і без цього проживуть.. . але чи вони у повному розумінні люди? Мабуть не настільки наскільки ми. Про США я вже мовчу...
Тема: звернення молодого Т. Шевченка до померлого І. Котляревського (українського солов’я), щоб той розважив Кобзаря- сироту. Ідея: возвеличення краси української літературної мови, яку започаткував видатний полтавчанин. Основна думка: Будеш, батьку, панувати, / Поки живуть люди, / Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть! Жанр: громадянська лірика. Римування: перехресне. Віршований розмір: ямб. Композиція «На вічну пам’ять Котляревському» Експозиція: згадування Т. Шевченком солов’я — І. Котляревського, дивлячись на «одиноке гніздечко» птаха. Зав’язка: розповідь поета про вплив солов’їного співу на почуття людей. Кульмінація: висловлення суму з приводу смерті «батька» нової української літератури. Розв’язка: звернення Т. Шевченка до І. Котляревського з проханням надати духовну підтримку під час перебування на чужині. Художні засоби «На вічну пам’ять Котляревському» Метафори: «сонце гріє, вітер віє», «серце в’яне», «серце б’ється», «дівчина в’яне, сохне сиротою», «ворон прокричить», «засне долина», «соловейко задріма», «повіє вітер по долині, пішла дібровою луна», «луна гуляє», «верба сміється», «Котляревський щебетав», «слава сонцем засіяла», «усміхнеться серце», «хвилі… ідуть та ревуть», «доля… плаче». Епітети: «світ божий», «дрібні сльози», «співає дрібно, рівно», «запекла душа злодія», «божа мова», «лютий злодій», «мова мудра, щира», «зла доля». Риторичні запитання: «А де ж дівся соловейко?», «Чому не осталось?», «Піде та замовкне — нащо щебетать?». Риторичні оклики: «І сонце гляне — рай, та й годі! / Верба сміється, свято скрізь!», «Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!», «Праведная думе!», «Та про Україну мені заспівай!». Звертання: «Праведная думе!», «Прилинь, сизий орле». Порівняння: «співає… як бога благає». Повтори: «дівчина в’яне, сохне сиротою», «Сонце гріє, вітер віє», «З поля на долину, / Над водою гне з вербою / Червону калину. / На калині одиноке / Гніздечко гойдає», «недавно… недавно…», «все сумує», «Праведная душа!», «згадаю…», «поки…», «там
Напиши так,и да поставь я ведь старалась)