В автобіографічному творі М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» ми маємо чудову можливість зустрітися з письменником, коли він був ще маленьким, простежити, як формувався його світогляд, проаналізувати витоки його письменницького хисту.
З раннього дитинства сувора дійсність повоєнних років перепліталася в Михайлика з казковим сприйняттям навколишнього світу. Зростаючи в подільському селі серед мальовничої природи й чесних, працьовитих людей, він учився людяності, щирості, любові до рідного краю. Його вчителями були власні батьки, дідусь і бабуся, веселі Мар’яна та Люба та інші.
Від батька Михайлик перейняв любов до роботи в полі, повагу до землі, що дарує врожай, від матері — доброту й закоханість у неперевершену красу української природи. Дідусь навчив його не лише бути майстром на всі руки, цінувати дотепний гумор, але й опоетизовувати природні явища, бачити незвичайне, прекрасне в простому.
Михайлик рано навчився читати, і книги стали його вірними друзями та мудрими порадниками. Більш за все він прагнув учитися й докладав усіх зусиль для здійснення своєї мети. Ні брак підручників і зошитів, ні відсутність взуття не могли його зупинити. Хлопчик власноруч робив чорнило й босоніж бігав по морозу до школи, а коли випав сніг, його через усе село носив батько, загорнувши в кирею.
Поруч із життєрадісністю, ліричністю, безпосередністю в Михайлика формуються й такі риси, як глибока пошана до батьків, чесність, працьовитість, співчуття, щире вболівання за вбогих односельчан.
Кожний день Михайлика сповнений чарівності, різних пригод і таємниць. І в усьому виявляється його гідність і щира вдача: за розвагами хлопчик не забуває про свої обов’язки, з радістю допомагає своїм батькам і подружці — лісовичці Любі.
Образ Михайлика справляє гарне враження на читача. Мені б
хотілося, щоб якомога більше людей були схожими на цього хлопчика.
Люди в Україні завжди складали й співали пісні. За цими піснями можна простежити історію народу, його життя, його мрії та сподівання, його жалі. Відходили у минуле й історичні події, й учасники цих подій, але пісні залишалися. У давні часи український народ вів боротьбу з турецько-татарськими завойовниками. Цю подію відображає народна «Пісня про Байду». Байда був історичною постаттю. Саме так народ називавДмитра Вишневецького, засновника Запорізької Січі. У пісні оспівується любов до Батьківщини, патріотизм, відданість своєму народові. Треба згадати і народного героя, народного месника проти панів — Устима Кармалюка. Слава про нього йшла не лише по всій Україні, але й далеко за її межами. Про нього народ теж склав пісню — це «Пісня про Устима Кармалюка». Ще одного патріота українського народу, який виступав проти татарських орд, уславлює пісня «Ой Морозе, Морозенку». Не треба забувати і про обрядові пісні, які відтворюють буття наших далеких предків, їх вірування, звичаї, обряди. Існує і багато таких пісень, які розповідають про звичайні, побутові події з життя українського народу. Серед таких пісень можна відзначити коломийки. Отже, пісенний матеріал українського народу надзвичайно багатий, різноманітний та цікавий. З пісень можна багато дізнатися про нашу історію»
Мирослава - дочка боярина Тугара Вовка, іі матір померла, коли дівча лише народилося, тому Мирославу виховувала проста селянка, що привчила її до праці, а таке вселила в її серце почуття патріотизму та справедливості. Мирослава нічого не підозрівала про темні справи свого батька, бо звикла поважати, любити людей, відноситись до них з повагою та довіряти їм. Дізнавшись що батько її зрадник, героїня відмовилася від нього,але все ж таки вона хоче повернути батька "на шлях істинний" але це їй не вдається, тож вона дуже хвилюється. Вона добра, але дуже хоробра, відважна, єдина з жінок пішла ловити дикого звіра. Потрапивши в барлогу ведмедя, не почула ні страху ні хвилювання. Сміливо боролася з ведмедицею і з до Максима Беркута вбила її.
В автобіографічному творі М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» ми маємо чудову можливість зустрітися з письменником, коли він був ще маленьким, простежити, як формувався його світогляд, проаналізувати витоки його письменницького хисту.
З раннього дитинства сувора дійсність повоєнних років перепліталася в Михайлика з казковим сприйняттям навколишнього світу. Зростаючи в подільському селі серед мальовничої природи й чесних, працьовитих людей, він учився людяності, щирості, любові до рідного краю. Його вчителями були власні батьки, дідусь і бабуся, веселі Мар’яна та Люба та інші.
Від батька Михайлик перейняв любов до роботи в полі, повагу до землі, що дарує врожай, від матері — доброту й закоханість у неперевершену красу української природи. Дідусь навчив його не лише бути майстром на всі руки, цінувати дотепний гумор, але й опоетизовувати природні явища, бачити незвичайне, прекрасне в простому.
Михайлик рано навчився читати, і книги стали його вірними друзями та мудрими порадниками. Більш за все він прагнув учитися й докладав усіх зусиль для здійснення своєї мети. Ні брак підручників і зошитів, ні відсутність взуття не могли його зупинити. Хлопчик власноруч робив чорнило й босоніж бігав по морозу до школи, а коли випав сніг, його через усе село носив батько, загорнувши в кирею.
Поруч із життєрадісністю, ліричністю, безпосередністю в Михайлика формуються й такі риси, як глибока пошана до батьків, чесність, працьовитість, співчуття, щире вболівання за вбогих односельчан.
Кожний день Михайлика сповнений чарівності, різних пригод і таємниць. І в усьому виявляється його гідність і щира вдача: за розвагами хлопчик не забуває про свої обов’язки, з радістю допомагає своїм батькам і подружці — лісовичці Любі.
Образ Михайлика справляє гарне враження на читача. Мені б
хотілося, щоб якомога більше людей були схожими на цього хлопчика.