Я уявляю ліричну героїню з вірша "Тиша морська" мрійницею та дуже щасливою. Вона бачить все довкола та радіє усьому. Хоче мандрувати та все вище та вище до сонця!
Олександр Олесь - один з поетів початку XX століття, вже перша збірка якого засвідчила, що це поет-лірик. Вже перший друкарський вірш, датований 1903 роком, конкретизує витоки тих «срібних акордів, які з серця взялися. Ці перші поетичні рядки засвідчили щирість, простоту і емоційну складність почуття, а також свіжість, музичність поетичного слова. Образний світ Олександра Олеся заснований на почутті, на переживанні, на суб'єктивному настрої, і цей ліричний початок є усе що пронизує в творах, різних як з тематики, так і за жанровою природою. У своєму поетичному присвяченні матері (»Моїй матері«) він називав себе дитиною степу, який »як море хвилювався«, »рідним братом вітру, простору і трав«. І ця поезія степу, гаю, полів, які »пахли і цвіли«, є такою, що веде в зачепила Олександра Олеся, в його жанровій системі. Жадання природи, ненаситність її чарами, захоплення її вічним рухом представляють основу світосприйняття Олеся, його вражаючої життєлюбності:
Як жити хочеться! Невимовно, безмірно… Не надивився я ні на зелену землю Ні на далекі сині неба.
Ліричний герой поезії Олександра Олеся має непереборну, вічну потребу читати книгу природи, оспівувати її красу, черпаючи від спілкування з нею те, що тримає його у світі,- « щастя-муку», «журбу і радість». Почуття героя і чуттєва краса природи лежать в одній і тій же площині, представляючи нероздільну єдність. Їх важко цитувати, оскільки вони на одному диханні прочитуються від початку і до кінця. Зачаровує в інтимній ліриці поета не лише щирість, краса почуття, а і те, що шаленство закоханого серця передається за до виняткової досконалості художніх знахідок, передусім, метафор, порівнянь. Наскрізь лірична і цивільна поезія Олександра Олеся. Прийти в літературу під час революційної грози, поет не міг не реагувати на бурхливі події нового дня. Духовно з'єднуючись із загальнонародним підйомом в країні, поет роздумує над участю свого слова, з пафосом заявляючи: «Об слово! будь мечем моїм»! Але, відгукнувшись на конкретні події, поет не стільки зображує їх реалії, політичний зміст епохи, скільки свої особисті переживання, співчуття до учасників тих подій, про що яскраво свідчать суб'єктивно забарвлені вирази: «червоні прапори, …як макові квіти», «свято землі», «серце, як арфа». Романтик за світовідчуттям, Олександр Олесь сприймав світ в контрастній кольоровій гаммі і так само його відображав. Радісні, світлі мотиви перемежовывались в його ліриці з мотивами печалі і розчарування. Але не сумні настрої визначають особливість творчого «я» Олеся. Поет усе життя залишався співаком духу і переконань. Хотілося б, щоб тим оптимізмом прийнялися і ми, його сучасні читачі.
Мартин боруля — головний персонаж комедіï. це людина із заможноï верхівки села, не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманності. однак це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би належно пояснити своє дивне бажання. мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i авторитет, i гроші — все це в нього є. виявляється, герою треба дворянського титулу, який, на думку мартина, зробить йогопаном. у своєму домі цей «міщанин-шляхтич» (так назвав свого героя журдена французький драматург мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку « перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.мартин велить своïм дітям називати себе не татом, а «папінькою», а маму «мамінькою». він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, від довгого лежання з незвички болять боки. дочку марисю хоче віддати заміж за «образованого чоловіка», сина степана мріє бачити знатним чиновником. смішно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ï мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини. висміявши таку поведінку свого героя, карпенко-карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєï рідноï землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаïв. головне не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.
