Чіпка центрі роману — образ Чіпки. Його історія займає три частини твору. Чіпка (Ничипір) Варениченко — найпомітніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі другої половини XIX ст. Панас Мирний та Іван Білик докладно простежили, як потенційно добру, чулу, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість неминуче веде до страхітливого морального краху. Доля, суспільство справді вкрай несправедливі до Чіпки. Однак чи можна через це зневірюватися й мстити? Він обирає саме такий шлях. Безвихідне узагальнення «немає правди на світі» підказує йому прямо більшовицьку ідею: «Куди не глянь, де не кинь, — усюди кривда та й кривда! Коли б можна, — увесь би світ виполонив (себто виполов, знищив. — Авт.), а виростив новий! Тоді б, може, й правда настала!»
Разюче символічна кінцівка роману: Чіпки зрікаються, його проклинають і Галя, і мати — найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором на устах: «Так оце та правда?» — дружина накладає на себе руки. А мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. Адже для Мотрі Господня заповідь («Не убий» — заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. Зрозуміло, і Мотря, і Галя — то сама Україна, душа народу нашого, що однозначно відкидає кривавий шлях боротьби з несправедливістю.
Все закінчилося добре...Хуха-Моховинка побудувала затишний будиночок під сосною .І почала в ньому жити.Ось сниться їй сон.Прокидається Хуха від,якогось шуму!Прокидаеться Хуха від якогось шуму!Вийшла з хатинки бачить стоїть дроворуб і зрізає сосну.Перелякалася!Побігла до до господара лісу.А він собі спить.Не могла розбудити його Моховинка!Ак не будила.Всерівно спить без задніх ніг!Виходить на вулицю.И бачить кажана,а він и Моховинці ,и каже:-Чого,ти продош по ночі?!-Да,от сосну рублять над мої же будиночок!-відпоовіла Хуха-Моховинка.-Нічого,сідай підвезу!-каже Кажан.-Мій друже,а куди?-спитала Моховинка!-Вранці побачиш,-відповів кажан.Кажанчик взяв листочок,и наклав туди моху,щоб Хуха почувалась немов дома.Хуха-Моховинка лягла туди.И вони відправилися у ночну подорож! Прокинулась Моховинка.І бачить нема кажана,і спить на галявинці,на тому ж самому листочку,що лягла.Бачить гарні лука,а в долині замок.Пішла туди наша Хуха-Моховинка.Сторожі одраз її пустили!І всі слуги та сам король були ради цьому. Пройшло кілька місяців!Хуха-Моховинка почувалась себе добре,але їй дуже кортілося до дому,в ліс.Ось в королевстві вже ніч.Хуха лягла спати.И раптом...Вона прокинулась,и це все був просто сон! Хуха-Моховинка дуже зраділа,що вона дома! Ось и ще одна история про Хуху-Моховинку!Ваша Лізусік! Если Вы отметите любое решение как "Лучшее", то к Вам вернётся 25% потраченных пунктов на это Задание.
I. Край дороги стоїть тополя. (Чумак біля неї сумно зупиняється, чабан із сопілкою печальну мелодію заграє.) II. Історія тополі. (Дівчина покохала козака, а той загинув.) III. Застереження автора молодим дівчатам. (Минають роки, марніє краса, залишаються спогади про зустрічі з чорнобривими козаками.) IV. Дівчина чекає на козака. (Вона нудить світом, нічого не розрадить її.) V. Мати хоче одружити дочку зі старим та багатим. (Дівчина попереджає, що краще помре, ніж одружиться з ним.) VI. Дівчина іде до ворожки. (Вона хоче знати, що сталося з коханим, бо розлука така тяжка, що чорнобрива хоче втопитися.) VII. Ворожка дає зілля. (Його треба тричі випити.) VIII. Дівчина випиває його, стає несповна розуму та перетворюється на тополю. ТО ЧТО В СКОБКАХ НЕ ОБЯЗАТЕЛЬНО ПИСАТЬ. Я БЕЗ НИХ В ШКОЛЕ ПИСАЛА. Я ИХ НАПИСАЛА ЧТОБЫ ОБЪЯСНИТЬ.
Разюче символічна кінцівка роману: Чіпки зрікаються, його проклинають і Галя, і мати — найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором на устах: «Так оце та правда?» — дружина накладає на себе руки. А мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. Адже для Мотрі Господня заповідь («Не убий» — заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. Зрозуміло, і Мотря, і Галя — то сама Україна, душа народу нашого, що однозначно відкидає кривавий шлях боротьби з несправедливістю.