Объяснение:
Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі. Захар Беркут – лідер громади на всій Тухольщині. Вже з дитинства засвоїв ідею чесності і справедливості. Обрав цілковите служіння людям свого села і вже не здатний зробити іншого вибору. А така можливість була: двічі монголо-татари пропонували йому обміняти життя свого сина на порятунок селища. Але Захар приймав рішення з позиції не власної користі, а з позиції вірності обов’язкам. Якщо він пообіцяв до в обороні Тухольщині, то він буде тримати своє слово, незважаючи на залежність життя сина від батькового рішення. Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Максим Беркут дуже схожий на свого батька. Він успадкував всі його риси: сміливий, чесний, справедливий, незалежний. Певною мірою також зразковий чоловік серед громади. Коли Максим опинився в полоні монголо-татар, і ті запропонували йому стати на зрадницький шлях: бути провідником у своїй місцевості, а за це в нагороду отримати своє життя. Проте полонений відмовився, бо розумів, що через цей вчинок постраждає багато інших людей. Він вважав, що його життя не гідне життя інших людей, яких він обіцяв захищати. Тугар Вовк — боярин, якому князь Данило землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Брав участь у битві на річці Калка, яка закінчилася цілковитою перемогою монголів. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Хоча боярина можна зрозуміти: перед обличчям смерті він змушений був перейти на бік монголів. Але коли потім він отримав цілковиту волю, то все одно здійснював свої чорні справи. Мирослава — дочка боярина Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців. Вона зробила свій вибір, незважаючи на приклад і прохання батька, якого перестала поважати його за зраду вітчизни. Мирослава сміливо стала на захист Тухольщини, показавши себе кмітливим тактиком. Хани Пета і Бурунда — історичні постаті. Це — керівники нападу ординців на Русь, знекровлену князівськими міжусобицями. їм притаманні жорстокість і ненависть до вільнолюбного руського народу. Кров стигне в жилах від історій з життя Золотої Орди, яку Пета вважає повчальною і розповідає бояринові. Він виділяється ще й розумом, хитрістю, мистецтвом «ведення великих мас, кермованих великими битвами та походами». Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал! Бурунда — також сильний ворог, від якого годі чекати пощади. Головне для нього — кров і руїни. Навіть перед смертю він прагне спершу вбити Максима, який
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zahar-berkut-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Толя - це головний герой одноіменного твору. Це звичайний хлопчик-розбишака, який не міг жити без пригод. Автор у своєму творі відтворив своє дитинство, що не міг зрозуміт, навчання - це благородна справа, яка робить людину грамотною, корисною суспільству. Скільки лише випало пригод на його долю, але найбідьше мені сподобалося, як Толя хотів протримати у роті жабеня. Це 4 розділ, але найбільше сподобалося, що він її ковтнув. Всі вірили, що після жаби будуть бородавки, але якщо собака оближе бородавку, то вона в одну мить зникне.
Мені дуже подобається цей хлопчик, адже він був сміливий, бо не всі зможуть піти до дядька Матвія та вкрасти яблука.
Якщо нарікають, що сьогодні пишуть мало дитячих книг, то це стосується художніх творів для дошкільників— найменшої читацької аудиторії. .
Цілком природно, що на Парнасі дитячої літератури завжди займала почесне місце казка, і сучасне красне письмо для дітей — не виняток. Дітям пропонують казки на різний смак: сучасна казка (Зірка Мензатюк «Казочки-куцехвостики», «Київські казки»), казкове фентезі (Олександр Дерманський «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги», Ніна Воскресенська «Руда Ворона», «Останнє бажання короля»), казкові пригоди (Леся Воронина «Прибулець із Країни Нямликів», Іван Андрусяк «Стефа та її Чакалка»), казка з історичним антуражем (Зірка Мензатюк «Таємниця козацької шаблі»), стилізація під народну казку (Марина Павленко «Півтора бажання, або Казки з Ялосоветиної скрині»). Чарівних країн, які відкривають сучасні письменники для дітей, стільки, що можна з повним правом видавати так званий український казковий атлас, де будуть зазначені і казкова країна на городі під повіткою із книжок Олександра Дерманського, і пурпурова планета Лесі Воронини, і відкрита нею же у стіні старого будинку Країна Нямликів, і королівства Ніни Воскресенської, і навіть цілком реальний сучасний Київ, свідченням чого стали «Київські казки» Зірки Мензатюк. Твори цієї письменниці з промовистим ім’ям дозволяють побачити диво повсюди, знайти казку скрізь: і у бабусиній скрині («Катрусині скарби»), і у народних святах («Макове князювання»), і у зміні пори року або днів тижня («Казочки-куцехвостики»), і у природі, яка нас оточує («Як до жабок говорити»). Фантастичне і реальне переплітаються у її творах так природно, що навіть не дивуєшся, коли у день Києва можна зустріти князя Кия з братами і сестрою Либіддю («Київські казки»), патріотично настроєний привид спонукає подружжя Руснаків знайти старовинну козацьку реліквію («Таємниця козацької шаблі»), а хлопчик Іванко не лише вірить у дива, але й творить їх сам («Чарівний Іванко»). «Дитина… сприймає світ як диво, не тримає зла. Цього потрібно повчитися і нам, дорослим. Дитячий письменник повинен більше бути дитиною, аніж пересічний дорослий. Ні, не треба розповідати вигадки. Слід говорити про важливі речі… Але високі цінності слід заховати глибоко та ретельно. Так, щоб маленький читач зміг сам їх усвідомити», — вважає письменниця. За повість «Таємниця козацької шаблі» Зірка Мензатюк у 2008 році отримала Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.
Дитинство — світ особливий: дерева у ньому величезні, незнайомі будинки — загадкові, а таємничі істоти можуть з’явитися будь-де, будь-якої миті. Так вважає Марина Павленко, яка успішно працює на ниві як дорослої, так і дитячої літератури. «Не відокремлюю дитячий світ від дорослого, — мовила письменниця в одному з інтерв’ю. — Дитиною зображала з ляльками маму, зараз по-дитячому прагну якогось вигаданого і захищеного світу, — де та лінія, яка визнає межу між дитинством і дорослістю? В моїй першій книжці поезій дуже багато «дитячого», але ніхто не називав «Бузкових зошитів» літературою для дітей. І навпаки, в «Домовичкові з палітрою» та казках «Півтора бажання» не лише немає «дитячого сюсюкання», а й багато прагматизму, іронії, інших симптомів дорослого буття. Мені дуже дорога одна з рецензій «Березоля», де було сказано, що мої казки «п’ють каву, як дорослі, і люблять солодке, як діти…пліткують, як дорослі, і бавляться, як діти». Образом Дитинства став для Марини Павленко патлатий шепелявий Домовичок, якого можна поставити в один ряд із Вінні-Пухом, Карлсоном, героєм Сергія Дзюби Кракатунчиком та російським побратимом Кузькою. Адже збідненим буде дитинство без казкового друга, схильного до вигадок, бешкетництва, вихвалянь, а то й філософських роздумів. Домовичок Марини Павленко сипле приказками, як горохом, ненавидить телевізор-«чашокрад» і полюбляє сімейні читання, виховує вже два покоління дітей і прагне змінити долю відомих казкових героїв, малює і пише мемуари, дресирує кроликів і заробляє гроші, куючи зозулею. Проте всі його пригоди перерахувати важко, краще читати казкові повісті «Домовичок з палітрою» та «Домовичок повертається». Не меншої уваги заслуговують «Півтора бажання, або Казки з Ялосоветиної скрині» — мудра і тонка стилізація під народну казку, а також твори для читачів середнього шкільного віку — трилогія про Софійку-Русалоньку і нова книга письменниці «Миколчині історії».