Контрольное сочинение про друга и уважайте матерей своих (на украинском)

👇

Ответ:

alicegluskin

18.09.2020

Самим моїм найкращим другом є моя мама. Тільки їй я можу розповісти будь-яку таємницю, довірити самий заповітний секрет. Вона ніколи не відмовить у до завжди дасть той рада, який дійсно необхідний.
Мама завжди каже, що між люди повинно бути довіра. Вона вчить мене добра, допомагати всім, хто може потребувати моєї до слова завжди підтверджуються діями – мама ніколи не робив нікому нічого поганого. Її руки завжди випромінюють тепло і пахнуть ваніллю. Іноді, коли буває сумно, так приємно встромити в мамине плече і просто Вона ніколи не ставити зайвих питань, а дочекається, коли я сам запитаю її про що-небудь. Мама ніколи не намагається нав'язувати свою думку, вона поважає мене як особистість і завжди намагається підтримати у всьому. Якщо я часом буваю неправий, мама ніколи мене не лає, а м'яко вказує на помилки і підказує, як можна їх виправити.
Мої друзі ставляться до моєї мами шанобливо. Вона дуже гостинна і добре знайома з усіма хлопцями, з якими я дружу. Мама завжди прагне до м, якщо є необхідність. У нашому будинку багато тварин – кішка, собака, хом'як, папуга, рибки. Мама каже, що тварини допомагають нам жити в гармонії з собою і прищеплюють почуття відповідальності. Я знаю, так говорять багато дітей, але моя мама воістину найкраща, і я її дуже люблю.

4,4(28 оценок)

Открыть все ответы

Ответ:

Ilyaky

18.09.2020

Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:

«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.

Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».

Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.

«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.

У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».

(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)

«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».

4,4(18 оценок)

Ответ: