відповідь:
повість "шпага славка беркути" навчає нас розумінню того, як важливі в житті кожного з нас моральні чесноти. як же важливо мати повагу до близьких людей - батьків, друзів, та й загалом до кожної особистості. кожен з нас має нести відповідальність за свої вчинки. життя має свої закони, свої випробування, які кожен має пройти достойно, залишаючись людиною. підлість, байдужість, безвідповідальність духовно нівечать людину, деморалізують її. твір "шпага славка беркути" - багатоаспектний та багатопроблемний, що, перш за все, вчить своїх читачів бути людяними та чуйними.
пояснення:
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті просяє веселка
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.
Тарас Григорович Шевченко – найвідоміший український письменник та громадський діяч. Він завжди писав правду і висловлював свою думку незалежно від обставин та незважаючи на наслідки. На мою думку причиною цієї безстрашності було те, що Шевченко народився кріпаком і майже усе життя провів у неволі, тому йому вже не було чого боятися і заради кого мовчати. Слова геніального письменника були актуальними і через сотні років. Кажуть, щоб зрозуміти народ треба самому прожити його історію. Жоден із тих, хто писав про Україну не зміг так щиро і відверто розкрити душу народу, тому що це все одно що написати про смак страви, яку ти ніколи не куштував. Так, можливо тобі розказували про неї, ти її бачив, знаєш окремі смаки продуктів… Але це не може замінити особистого знайомства з нею. Так само і з народом та його менталітетом. Навіть якщо змінюються століття і «декорації», люди залишаються тими самими, а значить і мислять вони однаково. Шевченко писав про красоту природи, про війну, про кохання та про життя українського народу. Звичайно самі по собі слова не можуть змінити нічого, але коли людина пише про те, що знає на особистому досвіді і вкладає у твори свою душу, тоді ці рядки однозначно проникають до самого сокровенного і закарбовуються у пам’яті назавжди. Вірші написані «з душею» можуть змінювати, спонукати до дій. В часи Кобзаря, коли йшла запекла боротьба за українську самосвідомість, за нашу рідну мову і, в якійсь мірі, за майбутню незалежність, Шевченко був саме тим лідером і поводирем для народу, який допоміг зберегти націю. А зараз слова кріпака підіймають Україну і не тільки. Його слова: «…вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю волю окропіте…», я вважаю гаслом нашого народу, мого народу. І маю надію, що у майбутньому ми дійсно будемо «в сім'ї вольній, новій» згадувати з вдячністю ту людину, яка навіть після смерті продовжує піклуватися про свій народ. Своїми могутніми, вільними від упередження та страху думками, які він вилив на папері.
Незважаючи на те, що колись поетові забороняли не тільки писати, а й малювати, усі заборони виявилися безсилими перед поетичним словом, перед його правдою та його силою. Приклад Великого Кобзаря став для сучасників та нащадків яскравим прикладом нездоланності справжнього художника, прикладом невмирущої природи творчості й нескореності людського духу, прикладом людини, яка з усіх, найскладніших випробувань завжди виходить переможцем.
Кожен, хто познайомиться з творчістю видатного українського поета, отримає змогу вжитися в багатий світ образів його поезій, зможе сягнути в літературні надра, відчує, що автор вистраждав свої твори власним життям, своєю відданістю українському народові і рідній землі. Шевченкові вдалося зі своїх творчих висот відкрити події різних часів і акумулювати у своїй творчості духовний набуток минулих поколінь. Крізь людський біль, крізь індивідуальне, крізь вселюдське, крізь біблейську далеч історії Т. Г. Шевченко і зараз мудро спілкується із сьогоденням.
Творчість Т. Г. Шевченка невичерпна, вона навіки. І все нові і нові покоління будуть знаходити в ній незвичайне поєднання народного і вселюдського досвіду, який сьогодні знаходимо й ми з вами. Слово невмируще, слово вічне, слово, живе своєю правдою, слово, яке й досі квітне художньою красою – це і є Тарас Григорович Шевченко – геній і духовний янгол українського народу.