Саме душа, а не тіло людини, створена за образом Божим. Тіло — це лише оселя душі. Душа — внутрішній, психологічний світ людини.
Духовний світ людини глибокий, багатогранний, але непізнаний до кінця. Чим він багатший, тим цікавіша людина, тим прекрасніше її життя. Велике значення мають духовні цінності. Можна бути багатою людиною, а почуватися нещасним, тому що в душі, сповненій праг- ненням до заможності, уже не лишається місця для добра. А можна, навпаки, не мати багато грошей, а все ж таки бути щасливим, бо душа бажає до й захистити як близьку, так і чужу людину. Одним словом, слід мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним, а не про- йти по життю сірою тінню. Роман «Собор» О. Гончара відкриває нам глибоку житгєву мудрість. Усі вчинки народжуються в душі, благословляються в її соборі. Треба керуватися в усіх діях вічним дороговказом — святинею собору своєї душі. У моєму житті все найвагоміше пов ‘ я з ано з родиною. Відчуття захищеності, душевного комфорту, впевненості, спокою — усе це дає мені с ім’ я. Отож бережімо собори своїх душ!
Душа—це куточок спокою, який належить лише нам, а тіло — обо-
лонка, яка оберігає душу від зовнішніх подразників. Проте один без одного вони існувати не можуть. Це все одно, що горіх і ядро. На мою думку, душа відтворює якісну сутність людини, а тіло — лише зовнішні принади, які з часом втрачають своє значення. Тож оці- нуймо людину не за привабливу зовнішність, а за щирість і відкритість душі. А хто робить навпаки, той ще не зрозумів істину життя.
Вольові якості: а) цілеспрямованість і наполегливість; б) мужність і витримка; в) незламність і твердість; г) готовність на самопожертву; д) велика сила волі; е) ненависть до гнобителів українського народу, зрадництва. розум і кмітливість: а) володіння зброєю; б) застосування знань, отриманих від діда андрія і козаків. почуттєві риси: а) справедливість; б) вірність; в) сердечність і доброта; г) гордість; д) кмітливість і винахідливість; е) любов до сестри, родини, рідного краю; є) вміння реально оцінювати ситуацію. головний герой повісті — павлусь. хлопець жив у селі спасівка з дідусем, матір’ю та сестрою ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників україни. саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. чимало перешкод виникло на шляху до криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, іншим у скруті. звісно, що таким сміливцям посміхається доля. павлусь досяг своєї мети: девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. навіть девлет-ґірей визнав: «добре в тебе серце, хлопче! »
форма слова, що вживається для передачі основного значення слова з відтінком зменшуваності або ніжності і близьких почуттів.Для української мови характерне широке вживання зменшувальних форм, причому не тільки у фольклорі, де димінутив часто є засобом вираження художньої мови (козаче́ньки, се́рденько, лебі́донька), а й у побуті, особливо у материнській мові до дітей.Найчастішим випадком вживання димінутиву є зменшувальні форми власних імен (Оленка, Олюсь, Петрик, Петрусь). Використання зменшувальної форми іноді допомагає іменнику яскравіше передати ознаки предмету, наприклад, "килим" -> "килимок", "килимочок" звучить краще ніж словосполучення "невеличкий килим".Прикметною унікальністю української мови є те, що на відміну від переважної більшості мов світу, де зустрічаються димінутиви іменників і рідше прикметників (веселе́нький, червоне́нький), в українській мові є випадки зменшувальних форм дієслів — наприклад, спа́тоньки, ї́стоньки.
це лише оселя душі. Душа — внутрішній, психологічний світ людини.
Духовний світ людини глибокий, багатогранний, але непізнаний
до кінця. Чим він багатший, тим цікавіша людина, тим прекрасніше її
життя. Велике значення мають духовні цінності. Можна бути багатою
людиною, а почуватися нещасним, тому що в душі, сповненій праг-
ненням до заможності, уже не лишається місця для добра. А можна,
навпаки, не мати багато грошей, а все ж таки бути щасливим, бо душа
бажає до й захистити як близьку, так і чужу людину. Одним
словом, слід мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним, а не про-
йти по життю сірою тінню.
Роман «Собор» О. Гончара відкриває нам глибоку житгєву мудрість.
Усі вчинки народжуються в душі, благословляються в її соборі. Треба
керуватися в усіх діях вічним дороговказом — святинею собору своєї
душі.
У моєму житті все найвагоміше пов ‘ я з ано з родиною. Відчуття
захищеності, душевного комфорту, впевненості, спокою — усе це дає
мені с ім’ я.
Отож бережімо собори своїх душ!
Душа—це куточок спокою, який належить лише нам, а тіло — обо-
лонка, яка оберігає душу від зовнішніх подразників. Проте один без
одного вони існувати не можуть. Це все одно, що горіх і ядро.
На мою думку, душа відтворює якісну сутність людини, а тіло —
лише зовнішні принади, які з часом втрачають своє значення. Тож оці-
нуймо людину не за привабливу зовнішність, а за щирість і відкритість
душі. А хто робить навпаки, той ще не зрозумів істину життя.