Головна героїня, Маруся, характеризується як сильна та вольова дівчина, яка допомагала козакам та українському народові, пробудивши в кожному їхній національний дух та свідомість, що ми є українцями. Створюючи свої пісні, Маруся Чурай надихала, підбадьорювала козаків і саме з її піснями вони йшли в бій за Україну, за свою землю.
Проте будучи генієм української пісні, Маруся зазнала гіркого досвіду в коханні, адже Грицько, повівшись на матеріальний достаток з іншою, а саме з Галею, він зруйнував душу Марусі, яка безмежно кохала його: «Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі». Тобто виник, так званий, любовний трикутник. Як відомо, один з них рано чи пізно буде лишнім і саме він чи вона отримають головний «удар в серце». Похожу історію ми можемо згадати у творі «Украдене щастя» Івана Франка, де теж гається проблема кохання, зокрема любовного трикутника.
З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи, легенди. А ще полюбив маленький Михайлик книжку. «Якось я швидко, самотужки, – згадував пізніше письменник , – навчився читати і вже, на мої дев’ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі». Та найбільше його захопили дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Перші літери хлопчик вивів виструганою з кленової гілочки ручкою і бузиновим чорнилом.
Коли Михайлику було дев’ять років, його віддали до школи. Хлопчик на той час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу. Сім’я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко, вчитися – теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому часто взимку батько часто носив Михайлика до школи на руках, загорнувши його у якусь теплу одежину.
Повість “Гуси лебеді летять” є прикладом поетичної розповіді письменника Михайла Стельмаха про своє дитинство. Саме гуси на початку і наприкінці твору символізують плин книги життя, де найяскравішою сторінкою для кожного є його дитинство.
Бачимо, що Михайлик був жвавий і веселий хлопець, схильний як до глибоких роздумів, так і до смішних витівок. Злиденне життя зробило його співчутливим до бідних. Тут мимоволі згадується гарбузове насіння, яке передавали дитячі рученята голодним подорожнім. Хлопець вирізнявся серед інших допитливістю. Дідусь часто розмовляв з малим, а онук любив слухати казки, які зачаровували своєю казковістю і торжеством добра. Розповідав про велич природи, про необхідність дбайливого ставлення до неї. Тому Михайлик зростав захоплювався красою рідного краю, мріяв побільше дізнатися про рослини і тварини. Розумів, що в цьому йому звичайно до також книжки. Мова хлопця була наповнена дотепними висловами, фразеологічними зворотами , які є перлинами народної мудрості.
Не дивлячись на те, що Михайло Стельмах походив з небагатої сім’ї, але дитинство його, оточене любов’ю та турботою, можна назвати щасливим.