Спадщина Григорія Сковороди дуже різноманітна. Він залишив своїм нащадкам, тобто і нам в тому числі, прекрасні ліричні вірші та романси, філософські трактати, глибину змісту яких не досліджено вповні й досі, афоризми, які не втрачають і ніколи не втратять своєї актуальності… Усі ці твори мають надзвичайну художню і змістову цінність, та не менш мені подобаються байки Григорія Сковороди. До того, як в Україні розпочав свою діяльність Григорій Сковорода, байки ще до ладу не існувало. Маю на увазі, що окремого жанру як такого не було, хоча у світовій літературі ми знаємо байки Езопа, Сааді та інших. Проте прекрасні твори закордонних байкарів не були повністю придатні для українського читача з багатьох причин. По-перше, байка — твір алегоричний, тож алегорія має бути зрозумілою читачеві. Якщо уявити собі, що існує певний код, ключ, за яким читач розшифровує закладений у творі підтекст, то для байок таким ключем є, безумовно, народний характер, особливий тип мислення. Крім того, одні й ті самі тварини (а в байках, як ми пам’ятаємо, замість людей діють тварини, які й уособлюють людські риси) в різних культурах могли позначати різне. Наприклад, змія у нашій традиції — символ підступності, а у східній — символ мудрості. Тож нагальна потреба в створенні українських байок була беззаперечною.
Григорій Сковорода – видатний український гуманіст, що написав безліч трактатів по філософії та поезій, у пошуках правди, добра і щастя. На мою думку, його твори є корисними та актуальними для народів усіх часів, адже у них оспівано красу нашої природи, людські чесноти.
Прикладом захоплення автора рідним краєм є рядки:
А вербички шумлять низькі
Заколишуть мене в снах
Тут тече потічок близько,
Видко воду аж до дна.
Сковорода начебто кличе читачів поєднатися з природою, відкриваючи всі її чари та красу. Далеко не всі люди тих часів могли так поетично, благородно і чуттєво описати батьківщину, як робив це відомий філософ. Я вважаю, що саме щирість є найпомітнішою у поезіях автора і кидається в очі читачеві.
Окрім цього, Сковорода приділяє багато уваги оспівуванню чистоти душі та серця, совісті та мудрості людини, її віри в Бога. Адже саме ці чесноти, на мою думку, і є найбільшим захистом і багатством для неї:
Непорочність – ось тобі броня,
а невинність – крем’яна стіна.
Якщо особа є віруючою та справедливою, все в неї йде спокійно та добре, бо Всевишній допомагає їй, і те, чого хоче та людина завжди виходить саме через її віру у краще. На відміну від чесної особистості, у злодія, нероби чи хитре ця стається навпаки, бо він намагається добитися своєї цілі поганим шляхом. В деяких творах автор засуджує такі вчинки і ледарство. Як у байці «Бджола і шершень», де бджола-трудівниця прославляє працю та чесний труд і зневажає тих, хто живе за рахунок інших, наприклад, шершень.
Отже, твори Г. Сковороди містять у собі повчальний сенс і є актуальними для людей усіх часів.
