1.Сашко – єдиний мужчина в сім'ї.
2.Сашкове обличчя палало. Така ганьба, ще й перед дівчиною!
3.покругліли Сашкові очі.
4.Сашкові вуха зрадливо запалали.
5.Сашка, який і досі мешкав у напівпідвальчику.
6.Сашко, як і завжди, сидів на тротуарі під липою.
1.Але красунчик принц, схожий на однокласника Вадима Кулаківського.
2.він усе кружляє в танку з обраницею-обманницею.
3.Вадим притоптав кросівком недопалок.
4. Вадим купив Ірці морозиво.
5. – Ну… Вадим – розумний хлопець.
6. Розмова не клеїлась, Вадим сидів мов на голках, ніби когось чекав.
Объяснение:
Павутинка» – новела японського письменника Рюноске Акутагави. Згідно із сюжетом, Будда прогулювався райськими садами і ставками, зазирнувши в пекло. Там він помітив грішника Кандата, котрий колись врятував павука. Будда протяг йому павутинку, надавши змогу вибратися із пекла. «Павутинка» – повчальна новела, що весь час тримає читача в напрузі. Всім цікаво дізнатися, як вчинить Кандата, та чим взагалі закінчиться твір. Щоб зрозуміти його суть, бажано мати уявлення про Східну культуру, особливо японську. Простими словами – новела спонукає читачів любити ближніх і робити добрі справи. Письменник хотів показати, що людина, пройшовши земний шлях, буде відповідати на небесах за кожний вчинок – як добрий, так і поганий. Новела показує, що навіть один добрий вчинок може врятувати людину, але тільки тоді, коли вона живе у мирі з ближніми.
Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко – це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .
Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з’явилося благородне бажання до й, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу,
Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.
Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, до радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…».
Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.