Климко отямився, ледь-ледь відкрив очі і побачив, що поруч із ним сидять: Зульфат, дід Гареєв та Наталя Миколаївна. В очах Климка все пливло, і він відчував сильний біль у правій частині грудей. З очей Наталі Миколаївни покотилися гарячі сльози, вона обережно погладила Климка по голові. З годом рана на груді хлопця загоїлась, але там залишився шрам. Він завжди буде нагадувати Кимкові про минуле.
Ось вже минуло 2 роки. Климко, як нічого не було, сидів біля вікна нової хати і згадував минуле. Він пригадав усе, що з ним відбулося. А найбільше він згадував свого дядька Кирила і тітку Марину. Климко піднявся зі стільця, дістав дядькову діжурку, сумно поглянув на неї і поклав у шафу. Потім хлопець вирішив написати листа тітці Марині: ''Люба тітонько Марино, це я, Климко. Я сподіваюся, що ви пам`ятаєте мене. Зі мною все добре. Живу я гарно, у новому дерев`яному будинку разом із Зульфатом, його дідусем, моєю вчителькою та її двохрічною донькою. Я дуже хочу дізнатися, як живеться Вам. Сподіваюся, що ми скоро зустрінемось...'' В цей час до кімнати зайшов Зульфат і покликав Климка до столу, бо вже був час снідати. Так закінчилася історія про Климка. Сподіваюся, що ви візьмете з неї багато уроків.
Після арешту батька, оголошеного ворогом народу, Григір Тютюнник деякий час жив у сім'ї дядька Филимона Васильовича у донбаському селищі Щитовому, поблизу Антрацита. Сім'я жила не в розкошах, але дружно. Та почалася війна, і Григір вирішив повернутися на Полтавщину, бо бачив, як важко стало тітці годувати своїх трьох дітей. Близько трьох тижнів тривала ця небезпечна мандрівка. Різні люди траплялися Григорові. Зустрічався із фашистами, але й свої інколи бували не кращі — поліцаї, дезертири, спекулянти. Але все ж більше було людей добрих, які ділилися з ним останнім, рятували від голоду й холоду.
Спогади про цю тяжку мандрівку пізніше лягли в основу зворушливо-щирої автобіографічної повісті "Климко". Але все ж не можна сказати, що цей твір є повністю автобіографічним, бо письменник змінює ім'я головного героя, робить деякі художні узагальнення.
Основні особливості драматичного твору — це:
єдність місця і дії; зображення персонажів через "їхні вчинки, поведінку, висловлювання; відтворення подій як живого процесу; наявність ремарок; призначення для вистави на сцені; поділ тексту на дії, картини, яви; діалогічна мова.