Остап Вишня увійшов в літературу як талановитий гуморист та художник слова. Крім того, письменник створив принципово новий жанр в українській літературі — усмішку. Усмішка як жанр — прозовий твір невеликого обсягу, в якому з добрим гумором та іронією зображено певну ситуацію або життєве явище. Мене здивувала різноманітність тем, що їх використав Остап Вишня у своїх усмішках. Це великий цикл "Мисливські усмішки", описи картин із народного життя (чого варте лише зображення ярмарку, де письменник простими короткими фразами, уривками діалогів, коротенькими деталями створює надзвичайно повну картину ярмарку, передаючи і звуки, і барви, і весь настрій. Але жодного довгого опису, тільки невеличкі мазки фарб, висловлюючись мовою художників, — а таке досконале зображення). Звертається Остап Вишня і до опису національного характеру, і така точність і влучність, така сть вгадується у кожному рядку, що і культуролог-вчений позаздрив би!
Цикл "Мисливські усмішки" Остапа Вишні зображує картини полювання, змальовує природу рідного краю. До речі, сам письменник дуже полюбляв полювання, ходив на полювання і з друзями-письменниками, зокрема із М. Хвильовим та Досвітнім. Зі щоденникових записів Остапа Вишні дізнаємось, що у "Мисливських усмішках" нема нічого вигаданого — усе з реального життя, — але яка сть, який тонкий доброзичливий гумор, яка оригінальна манера викладу звичайних, на перший погляд, подій!
Читаючи "Мисливські усмішки" Остапа Вишні, я зауважив, наскільки письменник любив природу. Як згадують сучасники, видатний український гуморист часто ходив на полювання і воно йому подобалось, але жодного разу він не встрелив жодної тварини! Тільки одного разу він приніс із полювання зайця і дуже довго потім нервувався та не міг собі вибачити, що вбив тварину. Знайомі по-дружньому кепкували з письменника та його мисливських "подвигів". А мені здається, що все це вказує на надзвичайну любов до природи, справжнє єднання з нею, коли за тваринами та рослинами приносить радість, а духовне єднання з рідною землею, з природою гармонізує та заспокоює душу людини. Остап Вишня жив у досить складний період нашої історії, напевно, саме на полюванні він відпочивав душею від напруженого, часто несправедливого життя, ідеологічної заангажованості суспільства, постійного тиску та переслідувань.
Остап Вишня у своїх "Мисливських усмішках" тонко і лірично змальовує картини природи, водночас дає поради мисливцям. Письменник в усмішці "Як варити і їсти суп із дикої качки" радить взяти на полювання, крім рушниці, "інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори..." Цікаво описує автор і різних птахів, звірів, намагаючись навести влучну стислу характеристику їхньої "вдачі" чи "зовнішності". Колоритні та цікаві виходять у письменника і образи мисливців, він із гумором зображує оповіді мисливців про їхні пригоди. "Спільна для всіх мисливських оповідань риса — це те, що всі вони — факти, що все це насправді було, що "розкажу, то не повірите, але це — факт!"", — розповідає Остап Вишня.
Але поряд з ліричними картинами природи, доброзичливим описом тварин та мисливців, автор висловлює різкий та категоричний протест проти браконьєрів, проти знищення рідної природи, халатного ставлення до неї. Описуючи браконьєра в усмішці "Дика коза", письменник говорить, що браконьєр лише зовні схожий на людину, а насправді в нього ні суму, ні жалості, тільки хитрість В очах, а серця зовсім нема.
Прочитавши "Мисливські усмішки" Остапа Вишні, я порадив прочитати їх своїм батькам, вони також були у захваті від красивої влучної мови творів, цікавих сюжетів та гумористичного таланту письменника. Я б радив прочитати цей цикл усім, щоб щиро доброзичливо посміятися, а ще повчитися ліричного і дбайливого ставлення до природи рідного краю, повчитися любові "до сонця, до вітру, до зеленого листу"...
1) сумний князь та княгивня.
2. надія.
3. прихід Джури
4. посланець від змія
5. вимога змія
6. втіша батьків князівні.