ответ: кохання чи закоханість
Объяснение:
Нещодавно я прочитала, досить дотепну, автобіографічно-гумористичну повість, українського письменника Валентина Чемериса “Вітька + Галя або повість про перше кохання”. Головний герой твору, 14-річний Вітька Горобець, вперше закохується в однокласницю Гальку Козачок. У творі уславлюється почуття першого кохання, і вперше це "питання" вирішують наші герої по-дитячому, здійснюючи свої, безглузді та кумедні, героїчні вчинки.
Начитаний друг Федько Котигорошко, на прізвисько Жучок, завжди готовий до Він пропонує виражати свої почуття через серенади. «Неймовірний» спів Вітька для баби Хіврі викликає у мене регіт. Як тільки згадаю на його голові сомбреро з опудала, то знову усмішка. Ідея з листом, до редакції районної газети з проханням надрукувати зізнання в коханні, провалилася. Хотіли роздобути в бабці Векли зілля, яким причарують дівчину, але не вийшло. Ото по-побігав за кущі біднесенький романтик Федько.
Спочатку Галька нехтує прихильністю Вітька та хитро використовує друзів. Як то кажуть - стали в нагоді в господарстві: поносили воду, порубали дрова. От молодці!
Чого Вітька не переніс, так це прогулянки Петра Білого зі своєю коханою дівчиною, тому і утнув необдуманий вчинок – викликав суперника на дуель. Результатом чого став арешт так званих дуелянтів. Галя, звичайно, зрозуміла, що усе це заради неї. Поцілунок у щоку роблять Вітька щасливим.
Дуже веселими є сватання Вітька до Галі. Мама дівчини теж розуміє, що таке перші почуття, тому сипле в кишені хлопцям гарбузове насіння і пропонує прийти через 10 років. Таким чином автор дає зрозуміти читачам, що дорослішання має свою особливість, а закоханість - незмінний його супутник.
1.Агроном Григорій Лаврінович Запорожець у гарному цивільному вбранні. Окуля-ри на носі, «Знак Пошани» на грудях, у руці стеблина — знак влади над всім, що росте.
2.— Дозвольте, господин начальник, ваше високоблагородіє, — сказав літній якийсь чоловік і, знявши шапку, вийшов трохи вперед Його не було між селянами. Він тільки що з'явивсь, він відрізнявся від усіх. Тихий гомін пішов по натовчу. Селяни взнали куркуля Григорія Заброду.
— Заброда!
— Як же це так прощенія. Я біг сюди з Північного Сибіру через фронт, повз гадюкою, ліз, котився бубоном. Велику книгу можна написати про мої страждання! І ось прибіг, — Запорожець! Цей же чоловік голова колгоспу, — грізно сказав За-брода. — Який же він староста. Він же мене виселяв до Сибіру!
3.
— Заброда? Вер іст Заброда?
— Куркуль. З Сибіру повернувся. Великий мироїд!
4.— Уже, казав той, якщо воно до того и прийшло, що замість міліції, сказати б, замість простака вже треба падлєца чи курву, так тут уже, товариші, помилки нема. Вірно вам кажу. Бо такої падлюки, як Заброда, не то що в районі... куди там... одне слово, перехідне німецьке знамя може получить за підлоту.
В оповіданні «Дорогою ціною» мова йде про зруйнування Запорізької Січі царським урядом Росії 1775 року. Цього ж року в володіннях, у Добруджі (Румунія) була заснована так звана Задунайська Січ. Перебуваючи на військовій службі в турецького уряду, козаки Задунайської Січі відчували глибоку тугу за батьківщиною, мріями повернутися на рідну землю. У 1818 році під час російсько-турецької війни тисяча козаків на чолі з кошовим отаманом Задунайської Січі Йосипом Гладким повернулися на Україну. Цього ж року турецький уряд ліквідував Задунайську Січ. Частина козаків переселилась на береги Азовського моря, частина залишилася в Туреччині.
Дія в оповіданні «Дорогою ціною» відбувається в 1834-1836 роках, коли вже була ліквідована Задунайська Січ. У цей час поселились переслідування втікачів за Дунай і в Бессарабію. «На вільних землях, — пише М. Коцюбинський, — зорганізовані були на втікачів лови, справжні облави, як на вовка або ведмедя. По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок бідних змордованих людей». Романтично оспівуючи історичну дію і класовий характер минулих повстань, письменник над усе підносить непереможне прагнення народу до волі, його нескореність, що не визнає ганебних компромісів: «Холоп протестував, холоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю». Реалістично змальовуючи складні перипетії втечі цілої групи кріпаків, автор наділяє своїх героїв кращими людськими якостями, властивими трудящому народові в рішучій сутичці з господарями старого світу. В образах героїв твору — Соломії і Остапа — Коцюбинський підносить, романтично оспівує ясність мети, прямоту, великодушність, цільність, глибину і повноту почуттів, високу товариську етику, беззавітну хоробрість, спроможність витримати безліч злигоднів, перебороти перешкоди, що чекають борців за свободу на їх благородному шляху.
Через змалювання образів Соломії, Остапа та інших утікачів, що повстали проти феодальної деспотії, Коцюбинський висловлює своє непримиренне ставлення до експлуатації людини людиною.
Герой оповідання «Дорогою ціною» — це волелюбне українське селянство, що «тікало од пана і панщини», що не заплісніло в неволі, не втратило ще живої душі. Головна мрія його життя — бажана воля. Ця мрія передавалась із покоління в покоління, поетизувалася у піснях («Гей там за Дунаєм») кликало до рішучих дій: «Хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок...»
Отже, втеча від панів — одна з форм боротьби кріпаків за волю — так розв'язує проблему волі М. Коцюбинський в оповіданні «Дорогою ціною».