Відомо, з цим багато хто погодиться, що всі народи хочуть жити краще. Це проявляється у зв’язку з багатьма аспектами. Деякі бажають побудувати таку країну, яка буде дуже сильною на світовій арені. Інші, навпаки, бажають жити в країні нехай і не самій сильній, але багатій і такій, яка цікавиться власним населенням та бажає поліпшити якість його життя.
Загалом, цілі можуть бути різними, але в будь-якому випадку вони носять позитивний характер і забарвлення по відношенню до своєї країни.
Проте слід пам’ятати і про інший важливий аспект. Одна справа хотіти жити в гарній країні, а інша справа – добитися цього. Часом це вкрай непросто. На шляху до цього суспільство кожного окремого народу стикається з низкою труднощів і неприємностей. Як мені здається, вирішити цю проблему можна лише одним шляхом. Є один базовий рецепт того, як зробити країну кращою. Він полягає в тому, щоб її любити. Лише любов до власної батьківщини може мотивувати людину і суспільство розвиватися, ставати кращим та покращувати свою країну.
Дане питання розумілося абсолютно всіма розумними людьми. В Україні особливе місце серед них займали різні письменники: Тарас Шевченко, Іван Франко та багато інших. Будучи в цілому більш грамотними і свідомими, ніж звичайні люди, письменники розуміли, що життя людини, його якість, безпосередньо залежить від того, як влаштована країна. Якщо країна влаштована так, що інтереси людини дотримуються, а вона сама цінується високо, то в такій країні, звичайно, комфортно жити. Але, як уже говорилося, основа всього цього одна – любов до власної країни. Якщо вона є, то є і відчайдушна праця, пошуки усіляких можливостей і шансів поліпшити і зробити країну кращою.
Письменники, будучи ідеологами всього українського суспільства, робили все від них залежне, щоб прищепити українцям любов до власної батьківщини. Для цього вони написали безліч патріотичних творів, де оспівували прагнення наших предків до створення сильної і могутньої країни, показували подвиги українських героїв і всім цим намагалися донести до читача думку про те, що Україна повинна існувати, розвиватися, процвітати і ставати набагато кращою, ніж вона є.
Варто сказати, що письменникам вдалося зробити те, до чого вони так прагнули. Сучасні українці демонструють власний високий рівень патріотизму, бажання працювати на благо своєї країни. А все це тому, що вони люблять Україну. І ця любов активна, діяльна.
Вона відбувається, насамперед, через те, що українці пов’язують себе лише зі своєю країною і не хочуть її втрачати. І це дає впевненість у тому, що Україна буде розвиватися і ставати тільки краще.
У творі «Захар Беркут» Іван Франко розповідає про те, як народ Руської землі захищав свою батьківщину від нападу монголо-татар. Возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості – ось в чому полягає основна ідея твору.
Головним героєм повісті є Захар Беркут. Він постає перед читачами справжнім народним героєм, патріотом Руської землі. Йому було за шістдесят років. Він мав сиве, довге волосся і довгу бороду. Захар був сміливим, рішучим і мудрим. У селі він лікував людей. Створивши у селі трудову громаду, люди вибрали Захара Беркута ватажком.
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада - ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв’язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.
Всі його турботи й болі пов'язані з долею громади - долею Руської землі. Навіть уві сні не полишає його тривога, передчуття близької небезпеки. І коли вона прийшла, Захар не розгубився, бо був готовий до неї. Велика сила волі, мужність у боротьбі зі страшним ворогом, чесність Захара Беркута виразно помітні в його вчинках, насамперед рішеннях, які він приймає. Готуючи оборону долини, Захар Беркут орієнтує громаду на те, що їх завдання не лише відбити монголів, а знищити їх, бо недобитий ворог завдасть страждань та мук іншим народам. Він гордий за сина Максима, що допомагає йому в нелегкій боротьбі. Обидва вони зуміли підняти громаду та підготуватися разом з іншими тухольцями до знищення ворогів.
Не одразу прислухались тухольці до слів свого ватажка, не за одну мить зібралися з силами. Великих прикрощів завдали вони Беркутові, серце якого кипіло проти ворога ще й від думки про втрату сина Максима. Та перемогли глибока мудрість і розсудливість громади й Беркута. Цьому сприяла також підмога, що прийшла з верховин та з-за гір, і з нею — усвідомлення власної відповідальності за долю не лише своєї громади, а й сусідів, які з надією дивилися на тухольців.
Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю».
Найвищий злет душі Захара Беркута — в його повчальних словах до громади, які виявилися пророчими. Мудрий старець переконує, що перемога прийшла до тухольців не лише завдяки зброї, вдалому використанню місцевості, а й забезпечена громадським ладом: «згодою і дружністю». То найбільша сила, яку слід пильно берегти, — повчав Захар.
У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
епітети: «розлючений сусід»; «багряне листя»; «осіннє сонце»; «голі клени»; «сірий день»;
метафори: «чаклунка збила … з пуття», «кіт залив … вирок».