ад питанням, який носить не тільки філософський, але й релігійний характер: «В чому полягає сенс життя людини?», задумувалось багато людей. Навіть можна сказати не багато, а всі.
Такі видатні як Григорій Сковорода, Вікентій Хвойка, подружжя Кюрі цікавились цим питанням і у кожного із них був свій погляд на те, для чого ми прийшли на цей світ. Ці питання були актуальними не лише в ранні епохи, вони не втратили своєї популярності і в наші дні.
Кожна людина сама для себе вирішує сенс свого існування. Для когось він полягає в добробуті своєї родини, а для інших в служінні своєму народу, Богові і т.п. Одні вбачаюсь сенс буття в даруванні людям, які їх оточують радості, а інші в хорошому заробітку, який можна буде витратити на власні потреби, для відпочинку та розваг.
Людина прийшла на цей світ не лише для того, щоб існувати, розмножуватись і помирати. Вона повинна залишити якусь частинку себе для навколишнього світу. Лише ті люди, які живуть для інших зможуть стати справді щастливими. Кожен із нас повинен мати свою думку і не йти за всіма.
Особливо це стосується теперішнього часу. Коли традиції і культура занепадає і кожна індивідуальність стає сірою масою. Людина повинна вміти дарувати тим хто нас оточує позитивний настрій, усмішку. Не даремно кажуть «Поделись улыбкою своей и она к тебе не рас еще вернется», адже те, як ти відносишся до світу, та до людей, які тебе оточують впливає і на тебе.
Однозначно на питання в чому полягає сенс життя кожна людина відповідає по-різному. У кожного із нас своє призначення, заради якого ми прийшли на цей світ і шкода, що багато людей це не розуміюсь. Вони пливуть по річці життя і не хочуть нічого змінювати. Їх повною мірою задовольняє те, що вони їдять, п’ють, і в що одягаються. А коли навіть когось це і не влаштує, то він просто промовчить, тому що так роблять всі його знайомі і родичі.
Звісно будуть і ті, які не мовчатимуть, які будуть боротися за свої традиції, культуру і знайдуть сенс життя, коли ближче познайомляться з навколишнім та внутрішнім світом. Але таких людей, як раніше було написано — одиниці.
Це питання було, є і буде актуальним на протязі багатьох років і кожна людина, яка вважає себе індивідуальною, вирішить в чому полягає сенс життя. А інші так і будуть продовжувати бути лише сірою масою.
Я думаю, війна – ровесниця людству і в усі часи та епохи люди відчували холодний подих війни у себе за спиною. Однак, не варто думати, що людина є жертвою війни. Це зовсім не так. Жертва займається самобичуванням, оскільки будь-яка війна – справа рук самої людини. Чи не виявляється через це тваринний початок в людях? Чи не є це своєрідний «природний відбір», в результаті якого виживає найсильніший, будь він з ломакою, зі стрілами, з мечем, з порохом, з рушницею.ійна – це подія, яку треба не тільки пережити, але й осмислити. Вона не тільки руйнує, але часто веде до згуртування народу, до емоційного, культурного, морального, етичного сплеску. Вона об'єднує людей у єдиному пориві проти спільного ворога.Я не знаходжу сенсу в цих війнах, не бачу причин, які можуть виправдати мільйони загублених життів. І в цьому полягає весь жах дійсності. Ще страшніше, коли під личиною «праведника» ховається злісний агресор, який нібито бореться за демократію в усьому світі. Жахливо те, що всі закривають очі на «витівки злісного агресора» і не хочуть вступати з ним в боротьбу. Я думаю, благополуччя країни потрібно оцінювати не тільки по зростанню економіки і курсу валюти, а й по «моральному» здоров'ю людей. Нормальна розсудлива людина ніколи не підніме зброю проти себе подібних і не візьме участь у війні – божевіллі глобального масштабу.
«З нічних молитов» — вірш-мініатюра, що читається немов на одному диханні, навіюючи світлий настрій і залучаючи до переживання добра. Твір є одночасно поезією і молитвою — люди давно помітили, що між цими проявами духовного життя є чимало спільного. їх об’єднують максимальна щирість, чесність, нетерпимість до будь-якого лицемірства. Це вимагає особливої відповідальності: якщо вже поет використовує форму молитовного звернення, то він тим самим погоджує своє слово з високим авторитетом давньої релігійної молитовної традиції.
Українські письменники неодноразово зверталися до молитовного викладу своїх думок і почуттів. Така форма була звичною для поетів
XVI—XVIII століть, майстрів філософсько-релігійної, або метафізичної, лірики. Форму молитви мають твори геніального Тараса Шевченка «Царям, всесвітнім шинкарям...», «Царів, кровавих шинкарів...», «Злоначинающих спини...», «Тим неситим очам...». Іван Малкович із великим успіхом продовжує й розвиває цю традицію.
Назва його твору виділяє нічну пору як найбільш сприятливий час для того, щоб на самоті, позбувшись щоденної метушні, замислитися над вічними питаннями людського буття. Водночас, виносячи свою віршовану молитву на суд вдумливих читачів, автор немовби за х приєднатися до виголошення спільного молитовного прохання.
Про що ж він просить? Чи не є його прохання марнославним або егоїстичним? Ми пересвідчуємося, що його поетична молитва сповнена любові до ближнього — це молитва за всіх людей зі щирою вірою та світлою надією на щастя. Не випадково центральним у творі виступає символічний образ «обруча віри» навколо кожного людського серця.
З НІЧНИХ молитов
Господи, літа стебельце всели до самітніх душ, дай кожному звити кубельце, і не поруш.
Хай кожен в цім світ хай світить з-за темних круч довкола кожного серця віри твоєї обруч.
ад питанням, який носить не тільки філософський, але й релігійний характер: «В чому полягає сенс життя людини?», задумувалось багато людей. Навіть можна сказати не багато, а всі.
Такі видатні як Григорій Сковорода, Вікентій Хвойка, подружжя Кюрі цікавились цим питанням і у кожного із них був свій погляд на те, для чого ми прийшли на цей світ. Ці питання були актуальними не лише в ранні епохи, вони не втратили своєї популярності і в наші дні.
Кожна людина сама для себе вирішує сенс свого існування. Для когось він полягає в добробуті своєї родини, а для інших в служінні своєму народу, Богові і т.п. Одні вбачаюсь сенс буття в даруванні людям, які їх оточують радості, а інші в хорошому заробітку, який можна буде витратити на власні потреби, для відпочинку та розваг.
Людина прийшла на цей світ не лише для того, щоб існувати, розмножуватись і помирати. Вона повинна залишити якусь частинку себе для навколишнього світу. Лише ті люди, які живуть для інших зможуть стати справді щастливими. Кожен із нас повинен мати свою думку і не йти за всіма.
Особливо це стосується теперішнього часу. Коли традиції і культура занепадає і кожна індивідуальність стає сірою масою. Людина повинна вміти дарувати тим хто нас оточує позитивний настрій, усмішку. Не даремно кажуть «Поделись улыбкою своей и она к тебе не рас еще вернется», адже те, як ти відносишся до світу, та до людей, які тебе оточують впливає і на тебе.
Однозначно на питання в чому полягає сенс життя кожна людина відповідає по-різному. У кожного із нас своє призначення, заради якого ми прийшли на цей світ і шкода, що багато людей це не розуміюсь. Вони пливуть по річці життя і не хочуть нічого змінювати. Їх повною мірою задовольняє те, що вони їдять, п’ють, і в що одягаються. А коли навіть когось це і не влаштує, то він просто промовчить, тому що так роблять всі його знайомі і родичі.
Звісно будуть і ті, які не мовчатимуть, які будуть боротися за свої традиції, культуру і знайдуть сенс життя, коли ближче познайомляться з навколишнім та внутрішнім світом. Але таких людей, як раніше було написано — одиниці.
Це питання було, є і буде актуальним на протязі багатьох років і кожна людина, яка вважає себе індивідуальною, вирішить в чому полягає сенс життя. А інші так і будуть продовжувати бути лише сірою масою.