Читаючи повість Кобилянської, ми бачимо, що не вони вплинули на дії та вчинки героя.
Брати Сава та Михайло з дитинства були оточені турботою та любов'ю батьків. Але Михайло перейняв щирість батька та матері, ніжну любов та повагу до землі, працьовитість, високі моральні цінності. А Сава став ніби його віддзеркаленням, повною протилежністю свого брата. Ми бачимо його потяг до землі. Але цей потяг — не любов! Не повага! Це — шалене прагнення будь-якою ціною заволодіти землею, збагатитися на ній. Впадає в очі жахлива пристрасть молодшого брата до вбивства живих істот (зайців, дрібних пташок тощо). Він не лише легко позбавляв життя тварин, але й відчував справжню насолоду від цього. Не дивно, що у зрілі роки саме в такому жорстокому серці виник потяг до справжнього злочину.
Обидва брати могли стати власниками доброї частки батьківської землі. Єдиною умовою отримання спадщини була сумлінна праця та щирі почуття до землі-годувальниці. Марійка та Івоніка з ранку до ночі тягнули плуга, аби віддячити землі за все те, що вона їм дає. Звісно, того ж самого вони очікували і від своїх синів. І Михайло справджував ці сподівання. А ось Сава... Батько давно помітив байдуже ставлення молодшого сина до господарювання. Відповідно до вироблених селянством моральних та соціальних норм Івоніка намагається вплинути на Саву найголовнішим стимулом — правом власності на землю.
Батько застерігає сина, що при такій поведінці він може залишитися без власної ниви, — адже є Михайло, старанний працівник, шанобливий до матінки-землі, справжній господар. Саме тоді і виникає у голові Сови жахливий план, про можливість появи якого добрий та щирий батько не міг навіть здогадуватися. Сава сподівається, якщо він залишиться єдиним сином, то батькова земля перейде йому, що б там не було. До того ж поруч із ним така ж підступна, позбавлена будь-яких моральних цінностей Рахіра, яка поступово наставляє його на шлях злочину. Вона відверто заявляє парубкові, що без землі їхнє щастя неможливе. Але ж Сава давно затявся на тому, що в нього буде "І Рахіра, і земля". Ось і стає він на жахливий шлях — шлях, з якого немає повернення, шлях біблійного Каїна, який вбив свого рідного брата.
Але чи отримує Сава бажане? Бачимо, що ні. Батько дає йому лише половину хати та невеликий город, наставляючи словами: "Бувай здоров: працюй, як я працював!" Герой сам не отримує задоволення від свого вчинку, та ще й остаточно руйнує добрі стосунки у родині. Він прирікає на страждання мати та батька, які здогадуються, хто винен у смерті старшого сина, але не можуть втратити і другу дитину і захищають вбивцю.
Втім у серці матері поступово зростає ненависть до Сави, який настільки втратив усе людяне, що насмілився глузувати над материними слізьми: "Сміявся і підсвистував, коли мати плакала". Парубок безжалісно душив у своєму серці голос совісті, яка іноді озивалася. І це, мабуть, навіть страшніше за сам злочин. Батьки змогли б виправдати все! Якби ж тільки усвідомлення жахливої провини привело їхнього сина до очищення. Але цього не сталося. Сава свідомо викреслив зі свого серця усі залишки людяності і моралі.
Depp comenzó su carrera interpretativa al aparecer en la cinta de terror A Nightmare on Elm Street como Glen, una de las víctimas de Freddy Krueger. Dos años después, tuvo un papel de reparto en el largometraje ganador del premio Óscar Platoon dirigido por Oliver Stone. Sin embargo la fama le llegó al personificar a Tom Hanson en la serie de televisión 21 Jump Street, convirtiéndose en un ídolo adolescente. Mientras trabajaba en esta, Depp actuó en la película Edward Scissorhands, que le valió su primera nominación al Globo de Oro y reconocimiento por parte de la crítica. Posteriormente protagonizó la mayoría de las cintas en las que estuvo, entre ellas el éxito taquillero Sleepy Hollow (1999), Pirates of the Caribbean: The Curse of the Black Pearl (2003) y sus respectivas secuelas, Charlie y la fábrica de chocolate (2005), Sweeney Todd: The Demon Barber of Fleet Street (2008), Alicia en el país de las maravillas (2010), entre otras.
Упало світло ліхтарів На день конаючий і тихий, Та перед смертю він зустрів Посмертні свічі — дивним сміхом.
І, мабуть, кожний з нас відчув Той сміх, як переможну силу, Як перенесену свічу За межі схилу.
І це тому я, мов у сні, Пішла серединою вулиць, І очі, зустрічні, ясні, Не глянули, а розчахнулись.
Та я минала всі вогні, Як світло не своєї брами, Бо чула: жданий довгі дні — Вже йде з безсмертними дарами. *** Олена Теліга – Весняне
Розцвітають кущі жасмину, Грає сонце в височині! Чи зустріну, — чи не зустріну? Чи побачу тебе, чи ні?
І куди б скерувати кроки, Щоб тебе я могла знайти? Тільки бачу, іде високий, Приглядаюсь, чи тож не ти…
І не вітряно і не хмарно, Все заповнює весняний сміх! Цілий день я проброжу марно, Не зустрівши очей твоїх.
Та зате серед ночі, любий, У весняному моєму сні, — Поцілуєш мої ти губи І щось ніжне шепнеш мені.
*** Олена Теліга – Життя
Василеві Куриленкові
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки, І жах ночей, що покривають плач, Ти, зраджений життям, яке любив так палко, Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято? Заквітли квіти? Зараз чи давно? О, як байдуже все, коли душа зім’ята, Сліпа, безкрила, сунеться на дно…
А ти її лови! Тримай! Тягни нагору! Греби скоріше і пливи, пливи! Повір: незнане щось у невідому пору Тебе зустріне радісним: “Живи!”
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти І підповзуть, як нитка провідна, Ти приймеш знов життя і так захочеш жити! Його пізнавши глибоко, до дна!
*** Олена Теліга – Без назви
Д.Д.
Не любов, не примха й не пригода, — Ще не всьому зватися дано! Ще не завжди ж у глибоких водах Відшукаєш непорушне дно.
І коли Твоя душа воскресла Знову мчиться у осяйну путь, Не питай чиї натхненні весла Темний беріг вміли відштовхнуть.
Не любов, не ніжність і не пристрасть, Тільки серце — збуджений орел! Пий же бризки, свіжі та іскристі, Безіменних, радісних джерел!
*** Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…
* * *
Я руцi, що била, — не пробачу — Не для мене переможний бич ! Знай одно: не каюсь я, не плачу, Нi зiтхань не маю, нi злоби.
Тiльки все у гордiсть замiнила, Що тобою дихало й цвiло, А її тверда й холодна сила Придушила тепле джерело.
Але нaвiть за твою шпiцруту Стрiл затрутих я тобi не шлю, Бо не вмiю замiнять в отруту Вiдгорiле соняшне — “люблю”.
Читаючи повість Кобилянської, ми бачимо, що не вони вплинули на дії та вчинки героя.
Брати Сава та Михайло з дитинства були оточені турботою та любов'ю батьків. Але Михайло перейняв щирість батька та матері, ніжну любов та повагу до землі, працьовитість, високі моральні цінності. А Сава став ніби його віддзеркаленням, повною протилежністю свого брата. Ми бачимо його потяг до землі. Але цей потяг — не любов! Не повага! Це — шалене прагнення будь-якою ціною заволодіти землею, збагатитися на ній. Впадає в очі жахлива пристрасть молодшого брата до вбивства живих істот (зайців, дрібних пташок тощо). Він не лише легко позбавляв життя тварин, але й відчував справжню насолоду від цього. Не дивно, що у зрілі роки саме в такому жорстокому серці виник потяг до справжнього злочину.
Обидва брати могли стати власниками доброї частки батьківської землі. Єдиною умовою отримання спадщини була сумлінна праця та щирі почуття до землі-годувальниці. Марійка та Івоніка з ранку до ночі тягнули плуга, аби віддячити землі за все те, що вона їм дає. Звісно, того ж самого вони очікували і від своїх синів. І Михайло справджував ці сподівання. А ось Сава... Батько давно помітив байдуже ставлення молодшого сина до господарювання. Відповідно до вироблених селянством моральних та соціальних норм Івоніка намагається вплинути на Саву найголовнішим стимулом — правом власності на землю.
Батько застерігає сина, що при такій поведінці він може залишитися без власної ниви, — адже є Михайло, старанний працівник, шанобливий до матінки-землі, справжній господар. Саме тоді і виникає у голові Сови жахливий план, про можливість появи якого добрий та щирий батько не міг навіть здогадуватися. Сава сподівається, якщо він залишиться єдиним сином, то батькова земля перейде йому, що б там не було. До того ж поруч із ним така ж підступна, позбавлена будь-яких моральних цінностей Рахіра, яка поступово наставляє його на шлях злочину. Вона відверто заявляє парубкові, що без землі їхнє щастя неможливе. Але ж Сава давно затявся на тому, що в нього буде "І Рахіра, і земля". Ось і стає він на жахливий шлях — шлях, з якого немає повернення, шлях біблійного Каїна, який вбив свого рідного брата.
Але чи отримує Сава бажане? Бачимо, що ні. Батько дає йому лише половину хати та невеликий город, наставляючи словами: "Бувай здоров: працюй, як я працював!" Герой сам не отримує задоволення від свого вчинку, та ще й остаточно руйнує добрі стосунки у родині. Він прирікає на страждання мати та батька, які здогадуються, хто винен у смерті старшого сина, але не можуть втратити і другу дитину і захищають вбивцю.
Втім у серці матері поступово зростає ненависть до Сави, який настільки втратив усе людяне, що насмілився глузувати над материними слізьми: "Сміявся і підсвистував, коли мати плакала". Парубок безжалісно душив у своєму серці голос совісті, яка іноді озивалася. І це, мабуть, навіть страшніше за сам злочин. Батьки змогли б виправдати все! Якби ж тільки усвідомлення жахливої провини привело їхнього сина до очищення. Але цього не сталося. Сава свідомо викреслив зі свого серця усі залишки людяності і моралі.