Не раз я чула від своєї бабусі про те, що усна народна творчість — скарбничка народної мудрості. А прислів'я та приказки, як коштовні камінці, яскраво виблискують дотепністю та гумором. Протягом багатьох століть люди їх складали і передавали з уст в уста.
Ці невеличкі за обсягом, але дуже влучні вислови вчать нас бути чесними, сміливими, поважати старших і не лінуватися. Деякі з них відображують історичне минуле. Ось, наприклад, одна з моїх улюблених приказок: "Козак з бідою, як риба з водою". Одразу розумієш, що біда для козака зовсім не страшна. А чи "Який пан, такий жупан". По жупану визначали, яка ця людина: багата чи бідна. Адже у багатих жупан був із сукна й оздоблювався хутром.
І, звичайно ж, про українські шаровари, які тоді порівнювали з Чорним морем.
"Шаровари сині, а ще дома двоє в скрині!" Так кажуть про багатого й занадто гордого козака.
Приказки та прислів'я можуть висміювати і вади людини. Наприклад: "Причепився, мов реп'ях до кожуха". Це про настирливу людину. Адже важко відчепити реп'ях від овечого хутра.
Дуже цікаві вислови дійшли до нас із народного календаря. Наші предки ігали прикмети, за якими передбачували погоду, й обов'язково пов'язували це зі святами: "Варвара ночі урвала, а дні приточила". Це означає, що ночі стали коротші, а дні довші. Далі: "Прийшов , держи рукавиці про запас". Це розуміють так, що після треба чекати холодних днів.
Як не згадати й такі відомі приказки, що постійно вживаються: "В огонь і воду" — так кажуть про сміливу людину, яка не боїться випробувань; "Підливати масла у вогонь" — чекати ще більшого спалаху; "Як води в рот набрати" — означає вперто мовчати. Та багато, багато інших.
Отже, прислів'я та приказки мандрують зі століття в століття, передаються від старшого до молодшого, збагачують нашу мову й учать нас мудрості.
Объяснение:
Якою б не була страхітливо руйнівна війна, яким би брудним ураганом не пройшлась вона по Україні, її величезне позитивне значення для історії українського народу безперечне. У цій пожежі, хаосі й крові злились воєдино всі українські землі. І якою б не була, очевидно, напочатку їхня доля тяжкою і трудною, в кінцевому рахунку український народ робить рішучий і неминучий крок вперед. До речі, об'єднання — кінець національному дрібному, другорядне кон'юнктурному, [...несе кінець]. Очевидно, його підставою була розірваність земель і різнобожжя.
А народ увесь в цілому треба поставити над війною. Щоб він у картині був більший за війну, народ радянський, смертю смерть поправший.
Незмірний, неприступний розумінню старої західної душі всеперемагаючий гнів слов'янина зіткнувся на рубежах тисячоліть з холодним методом злочинного германця і, скоряючись уже не тільки рукам полководців, а ніби самому інстинкту життя... (Пропуск у записках), тут бились вороги, здавалось, па тисячу літ вперед, так не жаліли життя і добра. Тут у розжарених небачених тиглях виплавлялася історія нового світу...
Радянський народ весь вихований у прагненні подвигу.
Народ може бути великий у кожен даний момент тільки в одній області. Нема поетів — є генерали, маршали. Бувають епохи художників, бувають і інші епохи, які породжують людей розумних і сильних, надзвичайно мужніх.
Сьогодні ми не належим уже собі. Ми належим війні, яка змінить світ. Ми належим майбутньому, бредучи по коліна в крові, окрашені минулим, якому також ми належим.
...скажіть мені, чому ж не весело стало житися в селі? Чому так почали уникати фізичної праці? Хто прокляв її? Хто заворожив, зневажив? Для чого з людини, що обробляє землю, зняли красу вишивки, покрою, кольору? Чого стала людина землі карикатурою на городського гультіпаку?
