шекспірівський гамлет належить до так званих «вічних» образів, як відділяються від твору, що їх породив, та починають жити своїм життям у творах інших часів і народів.
спадкоємець датської корони гамлет вирушає на навчання до віттенберзького університету й там перебуває в непідходящому і, до того ж його найближчим другом стає нетитулована особа. принц дуже любить мистецтво, театр, сам пише вірші. дізнавшись про смерть батька, молодик приїхав додому до ельсинора, де він побачив, що й матері в нього, здається, більше немає… підозріла смерть короля, батька гамлета, ганебне раптове заміжжя овдовілої королеви гертруди… язик не повертається назвати її матір’ю! зустріч із привидом знімає заволоку таємниці з королівської смерти, тож винуватець названий. молодик вирішує передусім перевірити, чи не був привид просто галюцінацією. із цієї миті й починається народження «вічного образу»: перевірка приводить принця до страшних відкриттів, що дорогі йому люди зрадили його (мати, кохана офелія, полоній, лаерт, також розенкранц і гільденстерн, з якими він навчався в університеті).
гамлет цілком може ухвалити миттєве рішення та виконати його. так помирає полоній; вирішується доля розенкранца та гілденстерна; рвуться всі зв’язки з офелією, шкода, що вона виявилася такою слабкодухою.
коли гамлет бачить дядька, його рука тягнеться до шпаги, але хіба «мишоловка» влаштовувалася тільки для клавдія? найгірше те, що, крім гораціо, принцеві нема на кого покластися; бо датчани не зрозуміють його, хоч і люблять; їм ближчий лаерт, якого вони до замку. тому вбити клавдія – означає стати таким самим, як він, а для молодика немає нічого ганебнішого за це. він пустить у хід рапіру після того, як мати вип’є отруту, після зізнань лаерта, перед своєю неминучою смертю. його понесуть, як воїна, чотири капітани, а фортінбрас знає сенс у хоробрости та боягузтві.
цей образ настільки суперечливий і незвичайний, що люди, розмовляючи про гамлета, будуть говорити самі про себе. вічно.
ответ:
рід літератури «місто»: епос. жанр «місто»: урбаністичний роман. тема «місто»: підкорення людиною міста. ідея «місто»: утвердження філософії вітаїзму, аналіз вічних цінностей буття, взаємин людини й урбаністичного простору. герої «місто»: степан радченко— головний герой; надійка— дівчина із села; левко — студент; ганнуся та нюся — товаришки надії; лука гнідий — господар; тамара василівна (мусінька) — дружина крамаря, у якого жив степан, його коханка; максим — син тамари василівни та крамаря; борис— студент, товариш степана; зоська — міська дівчина, кохана степана; рита — на; вигорський — поет, товариш степана. композиційно-стильові особливості: валер’ян підмогильний епіграфом до свого роману «місто» взяв такі слова з талмуду: «шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє», а також слова ана- толя франса: «як можна бути вільним, евкріте, коли маєш тіло? » соломія павличко з цього приводу зазначала: «він [автор] зробив тіло головним героєм «міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. герої підмогильного від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. гармонія між цими двома сферами дається важко. по суті, вона, на думку автора, неможлива». розповідь подана через історію душі степана радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до києва, вступає до вишу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. уперше київ відкривається йому з дніпра як край світу й пуп землі. роман починається реченням: «здавалось, далі пливти нема куди». під степановими ногами — ще жодного грунту, тільки хистка й непевна вода. але з плином часу відбувається поступове просторове завоювання міста. автор відштовхується від класичної європейської традиції — показати підкорення міста людиною як об’єктивний шлях людської цивілізації. за рік перебування у києві степан здійснив велику еволюцію: став відомим письменником, обійняв престижну посаду, познайомився із впливовими людьми. він досяг матеріального добробуту, який дав можливість збагачуватися духовно — відвідувати кіно, театри, виставки. проте степан не досягнув головного — душевної рівноваги. перебуваючи на високому щаблі соціальної драбини, радченко дедалі частіше відчуває самотність, часто у спогадах повертається в минуле, хоча розуміє, що відірвався від села, рідної стихії і вороття немає. степана «постійно мучитиме роздвоєність душі: продовжувати рухатися вперед і не мати сили відродити в собі первісне єство» (р. мовчан). і назвати степана радченка цілісною особистістю не можна, хоча зовні він уписувався в рамки еталона. повністю розкрити характер степана радченка жіночі образи: надійка, тамара василівна, зоська, рита. кожна жінка — це певний період життя степана радченка, етап на його шляху до мрії, своєрідний індикатор вияву найхарактерніших рис головного героя. фінал роману «місто» відкритий, і він може стати початком нової історії, адже степан пише повість про людей. роман «місто» — психологічний твір. образ степана радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на злочин, не страждатиме й від людських жертв, і разом — це неординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ.
джерело: бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
объяснение:
Характеристика діда Платона і діда Савки з твору "Ніч перед боєм":
Дід Платон і дід Савка - типові українські селяни. Вони не залишаються осторонь суспільних проблем. Так, вони радо допомагають перевозити бійців через Десну, коли відбувався натиск ворожих військ. Про діда Савка Довженко пише так: "...йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленькийсильно схожий на святого Миколу-угодника..." Особливо зображує автор і діда Платона: "...суворий і красивий". Діди дуже сильно переживають за долю народу, за кожну подію у війську, за поразку. Зовні вони видаються непохитними, проте всередині у них дуже болить. Діди мудрі, розумні, розважні. Вони палко ненавидять ворога та жадають перемоги, не хочуть коритися загарбникам та вірять у те, що варто стояти до кінця та не боятися смерті.