М. коцюбинський – видатний український письменник, автор чудових оповідань і повістей. їх писав м. коцюбинський настільки правдиво і щиро, що не можна не захоплюватись його талантом. нещодавно ми читали повість письменника «дорогою ціною». у творі йдеться про речі, які звичні для нас – про волю, кохання, а от головні герої повісті отримали це все занадто дорогою ціною… у повісті два головних героя: остап – звичайний селянин-кріпак і соломія – його кохана. їхнє кохання було неможливим через те, що дівчину видали заміж за іншого – так вирішив пан, якому не було діла до того, що соломія давно кохала остапа і мріяла бути лише з ним. та дівчина не здалася. коли остап вирішив тікати за дунай у пошуках кращої долі та волі, дівчина пішла за ним. вона покинула все: дім, спокійне життя, чоловіка тільки заради того, щоб не розлучатися з коханим. звичайно, ми можемо її засуджувати, адже вона була заміжня. але вчинити інакше дівчина просто не могла – не могла жити з нелюбом, знаючи, що ніколи більше не побачить коханого. звичайно, соломія розуміла, що на них чекають складні випробування, знала, що доведеться пережити чимало горя і страждань, але це її не спинило.ми бачимо соломію сильною і рішучою. мене, зокрема, вразив епізод, коли дівчина просить коханого відрізати їй косу. адже на той час коса була символом жіночності, символом, так би мовити, благонадійності жінки. з коротким волоссям дівчата не ходили, тільки покриткам – тим, хто народжував позашлюбних дітей – відрізали коси і виганяли з села. втратити косу означало втратити людську пошану і своє місце у сільській громаді. тому це рішення соломії ще раз доводить, що вона була ладна пожертвувати всім заради остапа… а згадаймо, як рятувала вона його, пораненого, у плавнях, як турбувалася про нього… тільки любляча людина не злякалася б таких труднощів і залишилася б поряд з коханим… соломія, на мою думку, втекла з села не в пошуках волі, як остап, а просто, щоб бути з ним, втілити його мрію. і вона це зробила, правда, ціною власного життя. соломія визволила остапа від турків, але сама при цьому загинула. та останньою її думкою було не те, що вона хоче жити, а переживання за коханого, за те, що її жертва була марною… чи є сьогодні таке чисте і щире кохання? як на мене, навряд чи. зараз кожен думає про себе, про власну вигоду. мало хто здатен пожертвувати собою заради близької людини, як це зробила соломія. вона подарувала коханому те, чого він прагнув найбільше – волю. та воля не стала для нього щастям без коханої, адже здобув він її занадто дорогою ціною…
самого початку автор визначає головного героя свого твору, яким він не тільки розпочав нову українську літературу, а й голосно заявив, що є такий народ — українці. Народ, який має власну історію і звичаї, народ без своєї країни, як і переможені греками троянці, народ, який вміє не тільки жартувати та святкувати, але й зможе захистити свою честь. В «Енеїді» письменник не тільки критикував сучасність, але й уславлював колишніх волелюбних лицарів українських степів — козаків, усі риси яких були втілені в образі Енея — ватажка троянсько-козацького війська.Моє ставлення до Енея, як, мабуть, і ставлення автора, не однакове. Його дії та вчинки не завжди відповідають морально-етичному кодексу козаків. І хоча, як мені здалося, письменник у будь-якій ситуації симпатизує героєві, я не завжди поділяю його точку зору. Звичайно, викликає симпатію життєрадісність та завзятість Енея, але ж постійне пияцтво, бенкетування й те, що герой ніколи не думає про завтрашній день, викликає осуд.Однак, Еней у Котляревського не всюди однаковий: спочатку це шибайголова і веселун, що любить випити та попоїсти, але далі все більше звучать серйозні ноти. Тут, напевно, дається взнаки те, що твір писався багато років і письменник дещо переглянув свою позицію.Отже, спочатку Еней, хоча й «хлопець хоч куди козак», але поводиться зовсім не по-козацьки: п’є, бенкетує, дає хабарі, звабляє жінок. Письменник нічим не прикрашає цей образ: він «ласкавий, гарний, і проворний, і гострий, як на бритві сталь», але може упитися так, що не встоїть на ногах («Енея ледве повели»), у Дідони «мутив, як на селі москаль!». Мені здається, що це не дуже приваблива характеристика, тим більше для козацького ватажка:Енея заболіли ноги,Не чув ні рук, ні голови;Напали з хмелю перелоги,Опухли очі, як в сови.Але неодноразово письменник нагадує читачеві про велике майбутнє Енея:Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство:Не малий буде він панок.І крок за кроком герой іде до своєї мети, поступово змінюючись та перетворюючись на справжнього козака. Про це свідчить вже те, що, прибувши до Латинії, він примушує підлеглих вчити латинську мову. Тут вже слід замислитися, що не такий простий цей Еней і не одне пияцтво в нього на думці, раз знає, що, потрапивши до чужого народу, треба вивчити його звичаї та мову.
Подробнее: ВЛАСНІ РОЗДУМИ ПРО ВЧИНКИ І ХАРАКТЕР ЕНЕЯ ПІСЛЯ ПРОЧИТАННЯ «ЕНЕЇДИ» І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО - 9 клас <!--if(Українська мова та література)-->- Українська мова та література<!--endif--> - Сочинения | ЕГЭ http://allcompositions.at.ua/publ/22-1-0-1614#ixzz403grprCg
