Козаки-запорожці - волелюбний народ, пам*ять про яких навіки залишиться в літописах, фольклорі та народних піснях. Вони завжди відстоювали власні інтереси, доречі, інтереси держано-політиного характеру. Це були представники різних верств населення, котрі представляли собою бунтарів за самобутність української держави, за надбання рідної мови та беззахисний народ.
Немає сумнівів, що тогочасні запорожці до сьогоднішньому стану нашої державу. Адже стан політики та економіки досить сумніний. Ми не впевнені в подальшому майбутньому. Козаки могли б направити нас на правильний шлях, виходячи з своєї мудрості, патріотизму та життєвого досвіду.
Адже наша величава Україна заслуговує розквіту й найвищих досягнень!
История возникновения Масленицы уходит своими корнями глубоко в древность. Масленица - древний славянский праздник, доставшийся нам в наследство от языческой культуры, сохранившийся и после принятия христианства.
Это веселые проводы зимы, озаренные радостным ожиданием близкого тепла, весеннего обновления природы. Даже блины, непременный атрибут Масленицы, имели ритуальное значение: круглые, румяные, горячие, они являли собой символ солнца, которое все ярче разгоралось, удлиняя дни. Возможно, блины были и частью поминального обряда, так как масленице предшествовал "родительский день", когда славяне поклонялись душам усопших предков. Это всегда был самый веселый и любимый славянский праздник. Считалось, что человек, плохо и скучно проведший Масленицу, будет неудачлив в течение всего года. Целую неделю нельзя было помышлять о делах и домашних заботах. Безудержное чревоугодие и веселье рассматривалось как залог будущего благополучия, процветания и успеха.
С принятием христианства она стала предварять Великий пост и зависеть от его сроков. По своему обычаю, церковь "назначила" на место языческого праздника свой, специально сдвинув для этого границы великого поста. После этого Масленица воспринималась христианской церковью фактически как религиозный праздник и получила название Сырной, или Сыропустной недели, но это не изменило ее внутренней сути.
Масленица празднуется в последнюю неделю перед Великим постом, за семь недель до Пасхи. На каждый день масленой недели существовали определенные обряды. В понедельник - встреча Масленицы, во вторник - заигрыши. В среду-лакомку тещи приглашали зятьев на блины. В широкий четверг происходили самые людные санные катания. В пятницу - тещины вечерки - зятья звали тещу на угощение. Суббота отводилась золовкиным посиделкам. Заканчивается Сырная седмица прощеным воскресеньем, когда верующие просят друг у друга прощения. Поэтому масленичной традицией считается посещение родственников, друзей - чтобы попросить прощения за возможные нанесенные обиды, примириться. А потом без обид и с миром вступить в Великий пост.
Имя Масленицы носит и чучело из соломы, которое обряжают в женскую одежду с масляным блином или сковородой в руках (от блина, круглого и масляного и образовалось название и праздника, и персонажа). С этим чучелом весело проводили время всю масленичную неделю: с ним разъезжали на тройках, а в конце праздника хоронили Масленицу или провожали, разрывая чучело в мелкие клочья на краю села. Но, чаще всего, чучело Масленицы сжигали на весело горящем костре, который разводили обязательно "на горке" - на какой-нибудь возвышенности.
Ритуальные похороны Масленицы всегда сопровождались процессиями ряженых, карнавалами, громким смехом, призывами Весны и демонстративными поношениями Масленицы в специальных куплетах. В этих песнях Масленицу обзывают (в связи с великим постом, который наступает сразу после обильных пиров масленичной недели) обманщицей, объедалой, блиноедой и другими обидными прозвищами. Соломенное чучело, наряженное в праздничную одежду или же в лохмотья, всей толпой выносили из селения и швыряли в воду или разрывали на части. Солому от распотрошенного чучела разбрасывали по полям для того, чтобы обеспечить хороший урожай и придать земле плодородие.
Кожному з нас неважко уявити звичайну маленьку людину, у якої маленькі життєві запити і свої особисті нехитрі прагнення. Така людина добре розумує, що їй ніколи не доведеться стати видатною та управляти долями людства, але це їй і не потрібно. Віна зі смиренністю сприймає свою долю і радіє вже тому, що у неї добра сім’я – гарні батьки та сестра. Вона любить їх, вони люблять її. Дбайлива людина, вона намагається до своїм рідним, чим може. У цієї людини є сокровенна мрія – накопичити грошей для того, щоб сплатити за навчання сестри у консерваторії. Так би і прожила ця маленька людина в міру щасливе, в міру сумне життя, не нарікаючи на долю, не прагнучи чогось недосяжного. Але ось одного разу …
У своїй новелі «Перевтілення» Ф. Кафка створює у читача незвичайну ілюзію. Навіть любов виявляється неспроможною перед обличчям неймовірної метаморфози. У казках найчастіше за потворною зовнішністю ховається прекрасна людина, а ось у «Перетворенні» лише вигляд жахливої комахи віднімає у головного героя твору Грегора Замзі право зберегти свою людську сутність.
Зрозумілий та затишний світ цього персонажу в одну мить розколюється навпіл, валиться та ховає його під своїми уламками. Неспроможною виявляється любов, обриваються усі його родинні та дружні зв’язки і на Грегора обрушується страшна самотність. Все, що залишається у його житті – це відмова. Відмова у розумінні і співчутті, роботі і грошах, людській мові і друзях. Герой стає без вини винним, а для своїх рідних перетворюється у безкорисний тягар. Тепер Грегор – нещастя, ганьба і покарання сім’ї. Незважаючи на те, що йому вдалося зберегти свою сутність, його не існує для інших, він втратив право на існування. Виявляється, що від того, який у тебе зовнішній вигляд, залежить ставлення до тебе не тільки оточуючих, але й самих рідних і близьких людей. Тому і вийшло так, що той, хто ще вчора був любимим батьком, сьогодні стає об’єктом знущання. Навіть фізичні страждання, описувані Ф. Кафкою у новелі «Перевтілення», стають тільки зовнішнім проявом нестерпних душевних мук і не затьмарюють тих духовних страждань, яких зазнає ця людина.
Але найжахливіше те, що герой твору сприймає таке до себе ставлення як належне і охоче з усіма погоджується, що винен. Винен незрозуміло як у тому, що втратив свою людську подобу. Так, як прийняв Грегор долю маленької непомітної людини, так само смиренно він прийняв і самотність, страждання, біль та смерть. Вражає майже протокольна сухість, з якою Ф. Кафка описує смерть героя новели, яка потрясає більше, ніж красномовніший художній опис: «Грегор – будь що буде – втиснувся у двері. Одна сторона його тулуба піднялася, він навскоси ліг у проході, один його бік був зовсім зранений, на білих дверях утворилися потворні плями … ». Єдиним емоційним штрихом тут є епітет «потворні». Це і погляд тих, хто гає за муками комахи, яка ще недавно була людиною, і страждання героя – я потворний, я знаю, але вибачте…
Смерть Грегора виявляється позбавленням для всіх. Сім’я радіє. «Ну от, – сказав пан Замза, – тепер ми можемо подякувати Бога». Бездушністю це не назвеш вже тільки тому, що мова про наявність душі у подібних людей вже не йде. Байдужість, бридливе відштовхування всіх, хто не схожий на більшість, хто не такий, як усі, ситий спокій на протязі усього життя – ось ідеал щастя для сім’ї Замзи.
Гротескно перебільшуючи деталі у своїй новелі «Перевтілення», Ф. Кафка знайшов дуже виразний символ для «інших». Читачам досить легко знайти паралелі в реальному житті, знайти подібні перетворення і такі ж самі відносини до нещасних, чимось несхожих на інших. І сьогодні тебе можуть викинути із системи суспільних і людських відносин за різні удавані «гріхи» – національність, колір шкіри, рідну мову, власні погляди, нестандартну поведінку, оригінальну творчість або політичну приналежність. Нажаль, все це може бути достатнім приводом для того, щоб натовпу відмовити тобі у праві залишатися людиною. Як ми бачимо, наш світ не дуже змінюється у кращій бік, та все залежить від нас самих, бо ми самі й є носіями моральних цінностей і людських душевних відносин у суспільстві, які потрібно прищеплювати іншим і відстоювати у будь-яких умовах.