Наступила долгожданная перемена: февраль на календаре сменился первым весенним месяцем - мартом. А это значит, что пришёл конец снежным и суровым бурям, скоро можно будет забыть о морозах и порадоваться наступающей весне.
Улица ещё полна сугробов, но это ненадолго. Робкие поначалу лучики солнца скоро войдут в полную силу и растопят снег. По улицам, звеня, побегут весёлые ручьи, предвестники пробуждения природы.
Очнётся ото сна лес, расправят свои ветви деревья. Белое снежное покрывало, которым зима укрыла природу, исчезнет под жаркими солнечными лучами. Дольше всего снег сохранится в низинах и оврагах, однако и туда рано или поздно доберётся солнышко. Совсем немного времени пройдёт - а от зимы не останется и следа.
Вот уже и сейчас, в самом начале весны, из-под ставшего прозрачным снега, выглядывает чёрная земля. Через некоторое время она проснётся окончательно. И вскоре оденет свой зелёный наряд, окончательно украсившись и приготовившись к встрече тепла.
Сейчас ещё пока что тихо, но в самом ближайшем времени из дальних тёплых стран на родину вернутся перелётные птицы. Своим весёлым щебетом они огласят окрестности, тем самым приблизив и поторопив наступление весны.
Юный март взбодрится, умывшись талой водой и достанет припасённые у него яркие весенние краски. Потеплеет солнце, зелень первых травинок привлечёт к себе внимание. Из-под снега появятся робкие подснежники - совсем ещё крошечные и хрупкие. Постепенно, набравшись сил, они расцветут и станет окончательно ясно: наступила весна.
Очнётся ото сна и верба, которая подарит природе свой "снег". Но в отличие от обычных, вербные "снежки" не будут холодными. Пушистые и тёплые, они вбирают в себя всю нежность наступающего времени года, чтобы поделиться ею со всеми.
Пробудившаяся природа встряхнётся и начнёт деятельно готовиться к тому, чтобы жить и радоваться теплу ближайшие несколько месяцев. Сбросят с себя сонное оцепенение насекомые и птицы. Звери, почувствовавшие потепление, также выйдут из своих убежищ.
Нужно только совсем немного подождать - и молодая весна заявит о своих правах. Мрачные ныне леса оденутся в зелёную листву и на их ветвях птицы будут петь песни и вить гнёзда. И пускай сейчас снег ещё остаётся повсюду - это ненадолго. Молодой и звонкий март справится со своей задачей. И первые предвестники тёплого времени года оповестят природу о переменах. Быстрые ручьи, звеня и переливаясь будут разносить радостную весть: "Весна идёт! Весне дорогу!".
Яким Сомко
Найкращі риси українського менталітету – чесність, відданість та патріотизм – П. Куліш відтворив перш за все в образі гетьмана Сомка. Сомко виступає в романі уболівальником за долю України, не хоче, щоб через його особисті інтереси почалися чвари. Наказний гетьман Сомко щиро засмучений недолею рідного краю, він – продовжувач справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: “Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонились під одну булаву!”. Він щирий і незлобливий лицар, гордий і розумний ватажок. Коли вірні йому козаки вирішили покласти голови, але не віддати свого гетьмана на поталу, він говорить: “Братці милі! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна!”.
Іван Брюховецький
На відміну від ідеалізованого образу гетьмана Сомка, образ Брюховецького змальований автором в більш реальному ключі. Звісно, що Куліш негативно оцінює свого героя. В першу чергу це виражається в словесному портреті Брюховецького в романі: “…іде збоку чоловік середнього росту й віку, а за їм і по боках його ціла юрба усякою люду – і запорожці, і городове козацтво, і мішане, і прості мужики-гречкосії…Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані – і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловік простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на нього, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату.
Риси характеру Івана Брюховецького – це самолюбство і амбіційність, підлість, вміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість. Своє негативне ставлення до героя автор постійно підкреслює зневажливими характеристиками та висловами: “…мізкує собі ледачий Іванець”, ” – позирав гордо…узявшись у боки… Брюховецький суне”, тощо. Брюховецький – прямий антагонiст Сомка. Вiн лукавий, пiдступний, хитрий, пiдлий.
Шрам
Вірним сподвижником Сомка зображено паволоцького полковника й попа Шрама, палкого поборника об’єднання України. Йому відведено в романі багато місця, й саме через образ Шрама П. Куліш найповніше розкриває свої погляди. Шрам – доброчесна, шанована людина, відважний воїн. Привертає до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника – священика («по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга»). Мужньо веде себе Шрам у бою, його стійкість викликає здивування навіть у бувалих воїнів: “Що, тебе Господь сотворив із самого заліза?” Паволоцький полковник Шрам – одна з центральних постатей роману – людина досвiчена, мудра.
Шрам – iдеально-романтичний образ, який усiма силами прагне добра та спокою Українi. Навiть стосовно єдиного сина Петра, якому Божий Чоловiк пророкував, що той помре своєю смертю, вiдповiдає: “Нехай лучче поляже од шаблi i од кулi, аби за добре дiло, за цiлiсть України, що ось розiдрали надвоє” . I загинув Шрам теж за Україну, коли, рятуючи Паволоч, сам здався Тетерi й прийняв усю вину на одного себе: “Шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до Тетері і прийняв усю вину на одного себе.
Петро
Гідний батька його син Петро – “орел, не козак”. Хоробрий, завзятий та мужній, він робить перші успіхи у військовій справі – здобуває вороже знамено. Петpо Шpаменко – лицаp, добpий козак, сміливий, завзятий, мужній. Його хоpобpість і відданість батьківщині дивує бувалих козаків: “Hе кожен здатен під кулями велику pіку пеpепливти”. Петро дуже відданий коханій дівчині Лесі. По-лицаpськи відбиває він у Киpила укpадену дівчину, захищає її честь.
Черевань
Цікавим і неоднозначним в романі є образ поміщика Череваня. Черевань брав участь у визвольній боротьбі українського народу проти Польщі, займаючи високі посади у війську Хмельницького. Хоча для П. Куліша він є уособленням “хутірської ідилії”, все ж таки його образ важко назвати позитивним.
розкіш, а не Україну. Черевань іде на компроміс із своєю совістю, він погоджується їхати на вибори в Ніжин суто з особистих корисливих міркувань, що пізніше, на “чорній” раді, проявилося в наївному: “Я свого зятя на всякому місці оберу гетьманом”.
Меланія Череваниха
Про зовнішність Череванихи сказано, що вона «молодиця свіжа та повновида». Про її характер дізнаємось більше: Череваниха верховодить у родині, фактично має більшу владу, ніж слабохарактерний Черевань, у спірних випадках нав’язує свою волю: наприклад, наполягає, що її дочка Леся має стати дружиною гетьмана Сомка, а не Петра Шраменка, як би того хотів Черевань. Череваниха горда, рішуча, амбіційна.
