Першою п'єсою пера Карпенка-Карого після того,як він позбувся "гласного нагляду" була комедія "Гроші". Думаю,не важко здогадатись яка провідна ідея твору. Так,гроші. Це слово зустрічається нам протягом всієї п'єси. "Гроші- всьому голова"-ці слова є гаслом головного героя комедії "Сто тисяч" Герасима Калитки. Герасим Калитка- центральний персонаж комедії. Це сільський багатій основою багатства якого була земля. Але Калитка маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин все одно прагне більше. З цього можна зробити висновок,що Герасим,як і більшість багатих людей,надзвичайно скупий. Проте,думаю,одного аргументу буде замало. Тому ідемо далі. Герой має велику,в деякій мірі навіть щиру,любов до землі:"Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!"-проголошує Калитка. Але тут же розкривається причина такої глибокої любові:"Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку..." Власницькі прагнення Калитки сягають далеко:"Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день — чия земля? Калитчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба до збагачення стала єдиною його пристрастю. Калитка сам не доспить,але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час,бо праця-то гроші,багатство. Родинні почуття притуплені власницькими інтересами Герасима. Навіть в одруження сина він шукає наживи:"Мені треба невістку з приданим, з грішми" А видавши дочку заміж відмовляється платити обіцяний посаг- п'ять тисяч карбованців. Захопившись перспективою вигідно придбати фальшивих сто тисяч Калитка спробував обманути навіть досвідченого шахрая: заплативши йому замість п'яти лише три тисячі карбованців. Та засліплений жадобою багатства Калитка сам пошився в дурні: замість фальшивих грошей шахрай підсунув йому мішок з папером. Це доводить Герасима до відчаю і він кидається вішатись,а коли його рятують заявляє: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!" Отже все таки Герасим Калитка скупий,а не економний. Тому що була в нього лише одна мрія- збагачення. Проте таке його бажання лише нашкодило всім.
Мій улюблений герой повісті І. Франка «Захар Беркут»Своїм багатим обдаруванням і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її без них просто неможливо. Серед прозової спадщини особливо яскраво виділяється його повість «Захар Беркут», створена у 1883 році. У цій історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.
У творі виведено чимало дійових осіб. Але найбільше мені сподобався Максим — молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї вітчизни. Коли монголо-татари напали на Руську землю, у перших рядах її захисників був Максим, хоч він і був сином ватажка тухольської громади Захара Беркута. У цім першім нерівнім бою загинуло багато воїнів-тухольців, а поранений непритомний Максим потрапляє у полон до монголів. Він тяжко переживає своє становище і радий був би краще вмерти, ніж потрапити у полон. Але так склалася доля. Боярин Тугар Вовк пропонує зберегти Максимові життя за вільний вихід монголів з котловини. Але гордий Максим відмовляється від цієї пропозиції. Він, як і його батько Захар Беркут, не може пристати на таку умову — ціною власного життя випустити з пастки ворогів. Хоч він і розуміє, що «життя в неволі нічого не варте, краще смерть», проте відданість батьківщині і народові дають йому сили винести всі муки, не заплямувати своєї честі, честі сім'ї, народу. Кохана дівчина Максима Мирослава теж пропонувала йому вибратися із монгольського табору, переодягнувшись у її одяг і показавши перстень-перепустку монгольській варті. Але Максим відкидає і цю пропозицію: врятувати своє життя, ризикуючи життям коханої, він, звичайно, не погоджується. Мужній, сміливий, гордий Максим, безперечно, не може не сподобатись. А безмежну відданість батьківщині, народові, кришталеву чесність й чистоту, які мав Максим, хотів би виховати в собі кожний з нас.
Кожна країна у своїй вітчизняній літературі має визначну, центральну постать, яка протягом сторіч залишає відбиток у серцях багатьох людей. Таким символом нездоланної української нації, чия велич та могутність охоплює весь світ, є Тарас Григорович Шевченко, чиї твори і досі не втратили своєї актуальності и перечитуються протягом багатьох віків. Саме він є патріотичним символом України. Шевченко написав дуже багато віршів. Та найбільш Словами «сім’я, вечеря коло хати » автор закликає шанувати батьків , яких йому дуже не вистачало. Не забувати українські звичаї. Коли читаємо рядки вірша, можемо відчути ту затишну атмосферу і велику силу родини, коли всі збираються разом за столом . Вірш був створений у важких умовах, коли поет був у казематі . Написаний попри всі заборони писати у 1847 році в С.-Петербурзі, коли думки автора линули далеко до рідного краю. Цей вірш припав мені до душі тим, з якою влучністю у ньому розповідається читачу про працьовитий народ, з яким трепетом розкривається краса рідної землі. Автор наче висловлює своє захоплення мирної вечері в таких простих та чарівних стрічках.
Герасим Калитка- центральний персонаж комедії. Це сільський багатій основою багатства якого була земля. Але Калитка маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин все одно прагне більше. З цього можна зробити висновок,що Герасим,як і більшість багатих людей,надзвичайно скупий. Проте,думаю,одного аргументу буде замало. Тому ідемо далі. Герой має велику,в деякій мірі навіть щиру,любов до землі:"Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!"-проголошує Калитка. Але тут же розкривається причина такої глибокої любові:"Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку..." Власницькі прагнення Калитки сягають далеко:"Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день — чия земля? Калитчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба до збагачення стала єдиною його пристрастю. Калитка сам не доспить,але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час,бо праця-то гроші,багатство. Родинні почуття притуплені власницькими інтересами Герасима. Навіть в одруження сина він шукає наживи:"Мені треба невістку з приданим, з грішми" А видавши дочку заміж відмовляється платити обіцяний посаг- п'ять тисяч карбованців. Захопившись перспективою вигідно придбати фальшивих сто тисяч Калитка спробував обманути навіть досвідченого шахрая: заплативши йому замість п'яти лише три тисячі карбованців. Та засліплений жадобою багатства Калитка сам пошився в дурні: замість фальшивих грошей шахрай підсунув йому мішок з папером. Це доводить Герасима до відчаю і він кидається вішатись,а коли його рятують заявляє: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!"
Отже все таки Герасим Калитка скупий,а не економний. Тому що була в нього лише одна мрія- збагачення. Проте таке його бажання лише нашкодило всім.