Календарно-обрядові пісні
Календарно-обрядові пісні — це вид усного фольклору, який пов'язаний з традиційними обрядами. На ранніх ступенях історичного життя людського суспільства календарно-обрядові пісня грала важливу роль, а в області мистецтва займали пануюче положення. Після самих початкових стадій людського гуртожитку, переживши період безрелігіозністи, словесний текст був імпровізований, нестійкий, такий, що підкорявся музичному ритму, що був підказаний ритмом колективних фізичних робіт. Календарно-обрядові пісні відображали соціальні відносини, що відлилися у форму традиційних звичаїв. Світогляд, що склався, привів до виникнення традиційних обрядів і релігійних церемоній. Згодом календарно-обрядові пісні досягли величезного розвитку.
Якщо узяти східнослов'янську обрядово-календарну поезію, то ми побачимо, що сільські обряди, ігри, пісні хороводів до найостаннішого часу зосереджувалися навколо церковних свят: Різдва, Масниці, Паски, Трійці і інших. Не дивлячись на узгодження з християнськими святами, релігійний характер селянських обрядів зберігся і до цих пір.
"Святки" — це народження Ісуса Христа, до його хрещення. Святки справлялися 25 грудня. Зустріч Святок — це складний ритуально-побутовий комплекс обрядів. У Святках було поширено "піддонне ворожіння". У Святках чоловік поминав культ предків і здійснювався обряд, який називався "калядки"або "авсени", або "таусени", або "виногради". Молоді люди, які здійснювали цей обряд, називалися калядовальщиками. У нагороду за їх пісні і танці їх пригощали спеціальним ритуальним печивом, яке називалося "корови" або "козюльки". Але перед цим вони співали так звані "щедрівки":
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
— Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка
Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді журавля. Діти брали це печиво і йшли на пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво діти з'їдали. Перших птахів годували хлібом. Після цього обряду наступав інший обряд — "Масниця".
"Масниця" — це рухоме свято. Святкувався він за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими, початок весни. Масницею була або людина, або чучело. Як правило, чучело катали по селу, співали пісні і водили навколо неї хороводи. В кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним блюдом цього свята були млинці, що втілюють сонце. Останній день Масниці був днем пробачення, коли люди прощали зло та вибачали образи один одному. З весною було пов'язано початок сільгосп робіт. Першу борозну і початок сівби необхідно було починати в певний день. Першу борозну заговорювали, заговорювали і землю, і зерна на великий урожай. У певний день здійснювали і перший вигін худоби, його так само заговорювали.
Обряд "Івана-купала" здійснювали перед святом, яке наголошується в літній день сонцестояння 22 або 24 червня. Цей обряд присвячений богові Сонця і пов'язаний з культом води. У ніч на Івана-Купала всі відправлялися до лісу у пошуках заповітної квітки папороті, яка розцвітала тільки в цю ніч. З дня Івана-Купала дозволялося купатися в річці.
Щастя залежить від багатьох факторів, вони повинні діяти одночасно. Наприклад, людина мусить бути здоровою, мають бути здоровими її рідні і близькі, щоб було добро і благополуччя в сім’ї, бути вільною і самодостатньою, матеріально забезпеченою, мати роботу, що подобається, додайте до цього умови для повноцінного відпочинку, а ще доступ до всіх рівнів освіти, культури і мистецтва. Для щастя людині потрібні любов і шана, відчуття своєї корисності і потрібності для рідних, близьких, суспільства. Також мають бути щасливими всі навколо, вільною країна. Тому так складно людині відповісти на запитання: «Чи щаслива вона?»
Оскільки складно мати всі названі фактори, то дуже важливо визначати найголовніші і боротися за них. А твердження, що людина сама будує чи руйнує своє щастя, — справедливе. Адже здоров’я залежить від того, як організувати свою роботу і відпочинок, раціонально і повноцінно харчуватися, боротися зі шкідливими звичками. Приблизно такою мірою від людини, її мудрості і волі залежать й інші фактори, що формують щастя.
Визначення мети життя та методи її реалізації теж залежать від розуму і мудрості людини. Але є ще такі поняття, як доля, везіння, випадок, підсвідоме вміння бути у потрібному місці в потрібний час.
Щоб стати щасливим, треба вміти ставити мету і мріяти про добре, велике, прекрасне. Можна наводити багато прикладів, коли ми, ніби випадково, знаходимо те, що шукаємо, і здійснюємо те, про що мріємо. Хоча істиною є те, що для досягнення мети і здійснення мрій необхідно систематично та цілеспрямовано працювати, мати волю, організованість, розсудливість і спокій, важливо розумно визначати мету і вміти обмежувати свої бажання.
Людина часто прагне того, що їй не потрібно.
Щасливою може бути мудра і працьовита людина, бо розумна і доцільна праця гарантує фізичне і духовне здоров’я, творить добро і матеріальні цінності. Лише мудра людина правильно визначає, коли необхідно сказати «так», а коли — «ні». Тому дурень, лінивий і злий не може бути, та й не буває щасливим. Щастя обирає добрих, чесних, коректних і справедливих. Спілкуйтеся так, щоб нікого не ображати, не принижувати, поважайте свободу і право інших на свої думки і вподобання.
Для щастя ми повинні користуватися знаннями, досвідом, культурою, літературою, мистецтвом, різноманітною інформацією. А спілкування з лісом, степом, горами, морем завжди несе людині здоров’я, задоволення і радість, а отже, щастя. І беззаперечно, що для щастя потрібен мир, відсутність природних і антропогенних катастроф, голоду і епідемій, свобода, розумний і гуманний державний устрій та мудрі, добрі люди навкруг. Щастя не купується за гроші, його можна заслужити, збудувати. Таке воно — щастя.
Объяснение:
Олесь Гончар — один із тих українських письменників XX століття, творчість яких можна прочитувати в контексті світових літературних осягнень та ідеологічних поєдинків. Цього вимагає популярність його книжок за кордоном і — що головніше — акцентований поетичною манерою вислову людинозвеличувальний, рідкісний у світовому мистецтві настрій його творів.
Читати Олеся Гончара — це означає передусім думати про головні досягнення й суперечності XX століття, про головні етапи в житті українського народу, про магістраль нової історії.
Концепція людини в Олеся Гончара будується насамперед на утвердженні людської мислительської функції. Майже в кожному своєму героєві Олесь Гончар шукає хисту філософського, кожний Гончарів персонаж уміє оцінювати минувшину і майбутність.
Бути потрібним одній людині й бути потрібним людству — це не завжди одне й те ж саме. Шура Ясногорська пише про Брянського: "І тільки велич того, за що він загинув і за що готова загинути я, дає мені сил і відчуття щастя навіть у найтяжчу мить. Бо хіба щастя це тільки сміх, і насолода, і ласка? Так уявляти його можуть лише вузькі люди, які ніколи не були бійцями і не мали свого полку і свого прапора". Усвідомлення потрібності свого життя в глобальному плані, а поряд з цим усвідомлювання взагалі сенсу людського життя — ось що властиве героям Олеся Гончара.
Олесь Гончар почав свій ліричний епос про нову людину XX століття романом, де мотив самопожертви мав якнайширше звучання: життя і смерть в ім'я добра всього людства. Письменник після "Прапороносців", "Перекопу", "Людини і зброї" перейшов до творів "Тронка", "Циклоп", "Бригантина", "Берег любові", в яких відбито не менш героїчне начало, ніж у попередніх творах. Вони є закономірним розширенням основоположної ідеї "Прапороносців".
Сучасна світова література знає чимало прикладів того, коли письменник, добре змалювавши воєнні діяння своїх героїв, зазнав краху, малюючи їх мирне життя. Наприклад, Бранко Копич у романі "Восьмий наступ" показує, що його герої, несхитні югославські партизани, витримали сім натисків гітлерівських дивізій, але не витримують восьмого — міщан і бюрократів. Герої ж О. Гончара — не кар'єристи і легкодухі курортники.
У кожному творі Олеся Гончара можна знайти поєднання трагічного і людяного. І хоч він зображує взаємодію життя і смерті, немає в ньому жодної ноти приреченості. Його філософія людяності заклична і світла. Вона віщує перемогу добра і щастя.