Тема: оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея: уславлення Б. Хмельницького — народного ватажка, талановитого полководця, мудрого державного діяча.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Жанр: історична пісня.
Композиція
Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем.
Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води.
Кульмінація: перемога над ворогом.
Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні особливості пісні
Метафори: «хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати».
Епітети: «золота Вода», «хороша врода».
Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький к Золотому Броду,—
Гей, не один лях лежить головою у воду».
Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи».
Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?».
Є імена в нашій літературі, які ввібрали до себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, стало ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія ось уже майже понад 150 років викликає у людей почуття захоплення своєю красою, своєю силою і народною мудрістю.
Шевченко Т. Г. прийшов у літературу тоді, коли чаша народного терпіння переповнилася вщерть. Неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збирався над російською імперією як грандіозна хмара, що насувалася, наливаючись свинцем. Кругом все тихо, Од молдаванина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує. І раптом вибух…
Вибух Шевченкової поезії… Прямий, відвертий, нерідко сатиричний. Серед творів поета особливу увагу привертає ліричний твір «І мертвим, і живим…», написаний у грудні 1845 року. Про ідейний зміст твору, ідейну спрямованість послання й досі є різні думки.
Основний пафос — моральний обов’язок людини перед своїм народом, викриття кріпосництва і лібералізму. На це вказував і епіграф, взятий із Біблії:
«А ще кто речет, яко люблю бога, а брата свого ненавидит, ложь єсть».
Даний епіграф, щоправда, сприяє різним судженням. Коли бога тут розуміти як вищу справедливість, правду, то сенс епіграфа полягає в несумісності лібералізму і визискування. Заступ до послання спрямований проти кріпосників: Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують… Людей’запрягають В тяжкі ярма.
Шевченко був реалістом і добрим знавцем народного життя. Він розумівся в тому, що в 40-х — 50-х роках демократи і ліберали у визвольному русі ще не розмежувалися. Тому цілком природним є звернення Тараса Григоровича до освіченої дворянської інтелігенції полюбити «велику руїну» — Україну. Чому Шевченко не звертався в своєму посланні до різночинної інтелігенції? Та тому, Що вона ще тільки — тільки зароджувалась.
Звертаючись до представників дворянства і поміщиків, поет хоче збудити їх сумління: виражає надію, Що тільки вони, освічені люди свого часу, до Покріпаченому селянству, яке залишилося затурканим, Неписьменним, заляканим і здатним лише на стихійний протест.
Заклик «Розкуйтеся, братайтесяі» теж, на мою думку, звернений до прогресивної інтелігенції. «Розкуйтеся», думаю, означає звільнення від монархічних поглядів, а в слові «братайтеся» був заклик наблизитися до широких народних мас, до селянства.