Старенька бабуся у лісі жила, Гостинці для неї онука несла . Хто дівчинку ту по дорозі зустрів? Як казка ця зветься? Хто б відповів? («Червона Шапочка») До школи прямує хлопчак дерев’яний , Чомусь потрапляє у цирк полотняний. Відома ця книжка тобі, чи не так? («Пригоди Буратіно») До завжди вам, І птахам, і дітлахам. Він під деревом сидить, Добрий лікар… (Айболить) Він дружок звірятам, дітям, Він живий, як я і ти, Та таких на білім світі Нам ніде більш не знайти. Це тому, що він не пташка, Не лисиця, не комашка, Не котисько, не щеня, Не бабак, не вовченя. Він знімається в кіно І відомий всім давно. Упізнать його неважко, Адже зветься… (Чебурашка) Працювала я у хатці, Танцювала у палаці. Є така у мене звичка — Десь губити черевички. («Попелюшка») Він веселий й незлобливий, Цей хороший дивачок. З ним господар, хлопчик Робін, І товариш — П’ятачок. До прогулянок він ласий, Є на мед чутливий нюх. Зветься плюшевий ведмедик, Всім відомо… («Вінні Пух»). Народилась я в горошині, В шкаралупі я жила, Але якось раз мене з вікна Жаба понесла. В старої миші я була, І з кротом зустрічалась я. І ластівочка мене на крилах До тюльпану принесла. Сидить дівчина в корзині На ведмежій дужій спині. А чому ж вона сховалась До ведмедя не призналась? («Маша і ведмідь»)
Характеристика Кайдаша "Широкі рукава закачалися до лік5тів, з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною." "Лице його було жовте, як віск" "Його голова стояла сива, аж біла, тільки брови чорніли на широкому блідому лиці та темні очі блищали, неначе у ямках, глибоко позападавших під бровами." Кайдашиха "Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима,з тонкими губами та блідним лицем." "По другий бік тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг сорочці, в здоровій хустці на голові." Лаврін "Лаврінове молоде довгасте лице було румяне. Веселі сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонки й ніс, румяні губи-всеподихало молодою парубчою красою. Він був схожий з виду на матір. " Карпо "Карпо був білявий, але волосся на його голові з вершечка було трохи рудувате." Кайдашеві сини "Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими , трошки горбатими носами, з румяними губами."
Тема: розповідь про Устима Кармалюка, який після повернення із Сибіру продовжує захищати інтереси простого люду від «владик». Ідея: возвеличення прагнення народного месника боротися за волю, справедливість; надавати до тим, хто її потребує Жанр: історична пісня. Метафори: «сонце сходить», «прийшла туга до серденька». Епітети: «славні хлопці», «хороші хлопці», «світ великий і розкішний». Повтори: «дзвони дзвонять», «нехай...», «світ великий», «при дорозі подорожньою». Риторичні оклики: «Ви на мене Кармалюка, Всю надію майте!», «Як не має він грошей — Треба йому дати!», «А здорові, хлопці!», «Благослови, отче!», «Світ великий і розумний Та ніде ся діти!», «Нехай мене, Кармалюка, В світі споминають!». Порівняння: «А мене, Кармалюка, Як звірюку гонять!» Риторичні запитання: «Зібрав собі славних хлопців,— Що ж кому до того?», «Прийшла туга до серденька, Як у світі жити?».
Гостинці для неї онука несла
. Хто дівчинку ту по дорозі зустрів?
Як казка ця зветься? Хто б відповів? («Червона Шапочка»)
До школи прямує хлопчак дерев’яний
, Чомусь потрапляє у цирк полотняний.
Відома ця книжка тобі, чи не так? («Пригоди Буратіно»)
До завжди вам,
І птахам, і дітлахам.
Він під деревом сидить,
Добрий лікар… (Айболить)
Він дружок звірятам, дітям,
Він живий, як я і ти,
Та таких на білім світі
Нам ніде більш не знайти.
Це тому, що він не пташка,
Не лисиця, не комашка,
Не котисько, не щеня,
Не бабак, не вовченя.
Він знімається в кіно
І відомий всім давно.
Упізнать його неважко, Адже зветься… (Чебурашка)
Працювала я у хатці,
Танцювала у палаці.
Є така у мене звичка —
Десь губити черевички. («Попелюшка»)
Він веселий й незлобливий,
Цей хороший дивачок.
З ним господар, хлопчик Робін,
І товариш — П’ятачок.
До прогулянок він ласий,
Є на мед чутливий нюх.
Зветься плюшевий ведмедик, Всім відомо… («Вінні Пух»).
Народилась я в горошині,
В шкаралупі я жила,
Але якось раз мене з вікна Жаба понесла.
В старої миші я була,
І з кротом зустрічалась я.
І ластівочка мене на крилах
До тюльпану принесла.
Сидить дівчина в корзині
На ведмежій дужій спині.
А чому ж вона сховалась
До ведмедя не призналась? («Маша і ведмідь»)
Дитяче, але я інше не знайшла