знайомлячись із головним героєм оповідання, федьком, ми спочатку ставимося до нього дещо насторожено. адже він був справжнім зірвиголовою. ніколи не давав своїм одноліткам спокійно гратися, завжди дражнив їх, забирав іграшки, навіть доводив до сліз. j за це від своїх батьків отримував доброї прочуханки. мене ж вражає мужність і чесність федька. навіть коли його били, він ніколи не кричав і не плакав, завжди казав правду, якою б вона не була. за не батько майже не гнівався на халамидника. навіть давав йому 2—3 копійки.
толя зовсім не такий, як федько. це ніжний та смирненький хлопчик, який намагається бути схожим на федька. але це йому не вдається, і він виглядає жалюгідним і смішним. федько постійно спокутував толю на якусь витівку. і смирненький, чепурненький хлопчик приходив додому весь у лахмітті, звинувачуючи в усьому федька.
в оповіданні описується випадок, де розкриваються справжні характери героїв. одного дня захеканий федько, весь у грязюці, прибіг до хлопців і розповів їм про льодохід на річці і про свою небезпечну ідею перейти річку. усі хлопці, наче зачаровані ним, наступного дня пішли на річку, де до них причепився толя, якого навіть і не кликали. саме толя підштовхнув федька перейти річкою на той берег, що федькові без проблем удалося зробити.
заздрячи халамидникові, толя сам вирішив переправитися через річку і тим самим викликати захоплення у спостерігачів. але йому не пощастило. уже на середині річки толя зрозумів, що це не так легко, й почав панікувати. якби не федько, толю б чекала неминуча смерть. халамидник витяг хлопця на берег, хоча сам упав у крижану воду. однак дорослі не оцінили героїзм федька, а, навпаки, звинуватили його в тому, що сталося, і жорстоко покарали, незважаючи на важкий стан здоров'я.
Юрій Яновський — письменник з романтичною душею, неординарним світобаченням і оригінальним творчим почерком. У своїх новелах він прагнув показати глибокі картини свого часу, мріяв про час істинний, ідеальний. «Життя є молодість, труд і любов. Дайте мені посмакувати цих напоїв», — пише він у своїй ранній новелі «Байгород». Яновського, як і Хвильового, хвилювали питання про співвідношення трагізму: гуманізму в революційному житті країни, про міру самозречення в ім'я вищої ідеї, про цінність людської особистості, збереження людяності за будь-яких умов.
Провідною в творчості письменника була тема революції, громадянської війни. У центрі уваги Яновського — вирішальний момент в житті героїв, його цікавить не еволюція характеру, а «поведінка» героя в умовах найжорстокіших випробувань на межі життя і смерті. У новелах роману «Вершники» впадає в око потужний струмінь гуманізму письменника, його любові до життя і людини. І одночасно вражає жах часу і революції, в якому людське життя втрачає вартість, вражає холодний подих смерті у прагматичних розрахунках з «ворогами» ідеї. Отже, особливості романтичного стилю роману «Вершники» визначає саме емоційний фактор.
З першої новели «Подвійне коло» постає образ громадянської війни як явища протиприродного, жахливого і потворного. У романі кожний герой дістав точну політичну характеристику: денікінець, петлюрівець, махновець, червоногвардієць... передісторію кож ного персонажа автор передає лише кількома штрихами, показуючи його вже як сформовану особистість у складні, вирішальні моменти життя. І от непримиренні у своїй категоричності «вороги» сходяться на одному полі — п'ятеро рідних братів Половців готові вбити один одного заради високих, але різних ідей, нехтуючи людськими почуттями. Для них важливіші принципи та революційні переконання, аніж братерська любов і почуття матері. Один за одним гинуть брати: Андрій, Оверко, Панас — гинуть переможені своїми ж братами. Братовбивство, як і вбивство матері (перегук з новелою «Я (Романтика)» М. Хвильового) не можна виправдати жодною ідеєю, хоч якою б високою і благородною вона не була!
У запеклому бою зійшлися загони різних політичних поглядів і по черзі летять голови братів Половців — денікінця Андрія, петлюрівця Оверка, махновця Опанаса... Непереможеним залишається тільки більшовик Іван — це «узгоджувалося» з вимогами тогочасної критики та розвитком історії, однак дихнуло на читача неприхованою регламентованістю й нелюдською жорстокістю. Принципи класової боротьби стають вищими за Почуття родини,, роду: «... рід розпадається, а клас стоїть», — пояснює комісар Герт.
Вісім новел, з яких складається роман, не пов'язані сюжетом, але об'єднані авторського ідеєю: показати через внутрішній світ героїв необхідність історичного перетворення світобудови. Через визначальні риси героїв автор показує й оспівує кращі риси усього народу — вірне кохання і біль матері за своїх синів («Шаланда в морі»), вірність обов'язку та присязі («Листоноша»), людську витривалість і жадання свободи («Чубенко — командир полку»). Усі герої роману втілюють у собі людське й національне прагнення збудувати кращий світ на землі... Однак письменник стверджує думку, що цей світ неможливо побудувати на крові. Як і Хвильовий, Яновський показує, що постріл в іншу людину — це щоразу постріл у самого себе, у кайсвятіше, що є в душі кожного. І через духовну і моральну деградацію кожного будівельника «світлого майбутнього» відбувається духовне спустошення і моральна деградація усього народу. Адже розпад одного роду Половців символізує розпад усього народу у вирі жорстокозапеклої громадянської війни, яка стала трагедією української нації. Ця думка художньо втілюється в формі розрізнених, не пов'язаних між собою сюжетно сцен новел роману, які все ж об'єднуються почуттям автора, його переживанням не тільки за долю рідних братів, але й за долю усього народу.