повість «кайдашева сім’я» включає в себе соціально-побутові та сатирично-гумористичні елементи. іван нечуй-левицький майстерно відтворив у художній прозі життя селян другої половини xix століття. основна проблема твору – роз’єднання родини через марнославство та жадібність. жага до збагачення, яка охопила багатьох колишніх кріпаків, руйнувала сім’ї. для більшості селян головним пріоритетом стає земля-годувальниця, за яку вони готові були битися навіть з рідними. в родині кайдашів стали звичними лайки та сварки. і молоді, і старі лаялися, не виявляючи поваги один до одного. зображення такої дійсності у читачів могло б викликати огиду, якби не гумор автора. за цієї «зброї» він часто маневрував від трагічного до смішного. письменник іронічно ставиться до більшості своїх героїв, тим самим підтверджуючи безглуздість їх конфліктів. у повісті використано різні засоби творення комічного. автор часто вдається до дотепної характеристики персонажів. наприклад, цікавою є розмова карпа та лавріна, коли вони описують риси дівчат, використовуючи дивакуваті порівняння. автор створює комічні ситуації, в яких разючий контраст між формою та змістом, діями та обставинами. в результаті проблеми головних героїв зводяться до абсурду, що викликає сміх читачів. основними засобами творення комічного є сарказм та іронія. кайдашиха в основному з іронією говорить про невісток. її уїдливі зауваження збурювали гордовиту мотрю і пригнічували тиху мелашку. мотря не довго терпіла, скоро почала відповідати не менш саркастично. тому особливо кайдашиха допікала мелашці, принижуючи її перед чоловіком. наприклад, об’єктом для насміхань був маленький зріст мелашки. свекруха глузливо просила лавріна підставляти тій стільчик, щоб зручніше було діставати до діжі.
викликає сміх і знижена лексика у творі. так, кайдашиха порівнюється з безрогою коровою, вівцею. сповнене іронії порівняння «ходить так легенько, наче в ступі горох товче». засобом комічного є також мовна нісенітниця. так, під час ворожіння баба палажка видає дивакуваті незрозумілі слова, що сприймаються комічно. цікавим засобом творення комічного в повісті є змішування стилів. наприклад, під час побутової бійки автор застосовує високий стиль опису. кайдашиха, названа видроокою, наближається до тину, немов сиза хмара. пафосно описуються й інші учасники бійки. викликає у читача сміх й постійна серйозність героїв. вони майже ніколи не сміються, бо не розуміють кумедність створених ними ситуацій. вони лаються, сиплячи дотепними прислів’ями, образливими порівняннями. ціллю кожного є якомога болючіше «вкусити» іншого. читач звичайно сміється з героїв та їх конфліктів, але коли вдумується в зміст проблеми, то виявляється, що це сміх крізь сльози. на жаль, такі дотепні герої – морально деградовані люди, які за своєю суттю непогані, але понівечені жагою збагачення та власним марнославством. ніхто з них не йде на поступки, аби вберегти родину. відомий письменник микола гоголь говорив про цей твір, що це повість, в якій крізь сміх пробиваються сльози. іван нечуй-левицький при створенні «кайдашевої сім’ї» використовував кращі народні та літературні засоби сміхової культури. як результат - вийшов справжній шедевр, сповнений тонкого гумору, доречного сарказму та глибокого ліризму.
джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. У піснях про кохання передаються всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. Виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. Для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і "любая розмова", і "що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає!", навіть його сліди їй дорогі: "Та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок..." В уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, "серденько, рибонька, дорогий кришталю".
Одним із найпоширеніших мотивів у піснях про кохання є мотив розлуки. І це не випадково: період розквіту народного пісенного мистецтва XV—XVII ст. був часом лицарської звитяги, далеких походів, запеклих боїв. Молоді люди бачилися одне з одним короткий час, а потім минали довгі роки очікування, і від того, як відзначав М. Гоголь, "кохання їх стає надзвичайно поетичним".
Пісні про родинне життя говорять про радість і смуток, щастя материнства й горе сирітства, сімейну злагоду й незгоду. Чимало пісень складено жінками, нещасливими в сім'ї, адже часто дівчину віддавали заміж за нелюба, котрий був, однак, багатим женихом. Потім, у чужій сім'ї, вона ставала наймичкою, над якою збиткувалася свекруха, бо "невістка — чужа кістка", яку бив чоловік-п'яниця.
Мати й дитя — це найпрекрасніші образи із загальнолюдської скарбниці духовності. Чуттєвий зв'язок, що з дня народження існує між матір'ю та дитиною, дуже точно відбивався у зворушливо щирих і безпосередніх колискових піснях. Усю любов і ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, гарним мати вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, що підпорядковується ритму гойдання колиски. Монотонний тихесенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м'якенькими лапками підступає до мальованої колисочки муркотливий котик, голуби приносять на крильцях сон-дрімоту. І реальні котик, голуби, ластівки, і фантастичні Сонко та Дрімота в колискових піснях діють немов люди, що цілком відповідає дитячому первісному сприйняттю. Ці пісні водночас є і першими уроками, що в доступній формі знайомлять дитину з оточуючим матеріальним світом і моральними цінностями, заохочуючи їх до працелюбності, порядку, доброти і справедливості.
Від добродушного гумору до в'їдливого глузування — таким є широкий діапазон настроїв і почувань у жартівливих піснях. Іронія відчувається у самохарактеристиках: "хоч я гарна, та ледащо", "чи я собі не хазяйка та не господиня — три дні хати не мела, сміття по коліна". У жартівливих піснях постійно звучить протиставлення щедрих і скупих, роботящих і ледарів, скромних і хвалькуватих, кмітливих і недотеп, причому виразна перевага надається першим. Сміху бояться навіть ті, хто нічого не боїться. Так створюється колективна думка про народну мораль, етику й естетику.
Хоч би про що йшлося у ліричній пісні, вона зворушує щирістю й безпосередністю. Її творцям властиве конкретно образне мислення, вони говорять про те, що їх хвилює, викликає радість чи смуток. У родинно-побутових піснях яскраво вимальовується вдача людини: задерикувата чи покірна, вперта чи поступлива, сварлива чи лагідна, а крізь призму почувань однієї людини відбивається характер цілого народу. І саме співзвучність родинно-побутової пісенності із загальнолюдськими цінностями забезпечила їй любов та незгасаючу популярність у народі.