Саме тема про кохання найчастіше виринає у творчих роботах А.І. Купріна. Автор намагається створити істинно чисту і справжню любов, яка не схильна до впливу брудного суспільства, яка зберегла всі моральні цінності та внутрішні якості справжньої людини.
Саме образ Олесі стає своєрідним ідеалом. Автор описує її поліською чаклункою, яка живе далеко від міста та цивілізації. У ній збереглася та чистота і людяність, яка спочатку властива будь-якій людині.
Любовні стосунки, які будує дівчина, автор хоче наділити не просто звичайними, а високими почуттями. Відносини головних героїв зазнають перешкод. Купрін не хоче робити їх безхмарними та легкими.
Коханий Олесі – Іван Тимофійович, спочатку був досить замкнутим у своєму особистому світі. Але почуття, що спалахнули, змушують його змінюватися. Він розуміє, що бажання бути з іншою людиною стає в ньому все сильнішим і сильнішим.
література допомагає реалізувати людську тягу до творчості. Величезний життєвий досвід або свій погляд на якесь питання ми можемо висловити через розповідь або книгу. Створення власних творів - це складне завдання, але в підсумку люди отримують величезне задоволення від процесу. Так само їх історію прочитають сотні людей. Таким чином, автор вплине на абсолютно незнайомих читачів.
Підводячи підсумки можна сказати, що основна роль літератури в житті людини полягає в навчанні, вихованні, обміні досвідом та ідеями. Але не варто забувати і про можливість самореалізації з її до нехай і не багато стають авторами оповідань або всесвітньо відомими письменниками. Так само, при правильному виборі літератури. Вона здатна принести і моральне задоволення від читання.
Говорят, что в человеке все должно быть красивым, - тело и душа. Именно таковы герои повести И. Франко «Захар Беркут», и чувства, существующие между ними, тоже является красивыми и глубокими.
Мирослава и Максим встретились на охоте и сразу почувствовали какой-то непонятный влечение друг к другу. Мирослава полюбила Максима не по имения или статус, а за рыцарский характер и искренность. А Максима удивила эта юная девушка, которой «не жалко бы быть мужем», как говорили о ней тухольци. их любовь не могла остановить и та пропасть, что уже в те времена существовала между представителями разных социальных классов, потому что Мирослава была дочерью боярина, для которого Максим, какой бы он не был смелый и гордый, был всего только «смерд *.
И искренне любящие сердца такая мелочь, как неравенство, не могла разъединить, и Мирослава готова не только отказаться от своего богатства и статуса, но и покинуть любимого отца ради Максима. Она поклялась, что Максим станет ее мужем, потому что она судит людей не по имуществом, а при их душой. «Он такой рыцарь, как и другие рыцари, - говорит она отцу о Максиме, - нет, он смелее и честнее всех тех Боярчук, которых я видела до сих пор».
Любовь Мирославы настолько велико, что она не представляет своей жизни без Максима, и поэтому хочет остаться в монгольском лагере вместо него, хотя это для нее верная смерть. И все же любовь не ослепляет юношей, они знают, что их жизнь принадлежит другим. Поэтому со слезами на глазах Мирослава давала приказы бросать камни в татар, потому что любой из них мог убить любимого, иначе поступить девушка не могла, потому что речь шла об интересах всей общины.
Итак, Мирослава и Максим, несмотря на принадлежность к разным социальным слоям, равны в своем рыцарстве, мужества и искренности. Сила их любви победила все препятствия на пути к счастью, потому что именно оно придавало сил и мужества Максиму в лагере татаро-монголов, и, с другой стороны, любовь не затмило им весь мир, и ради общего благосостояния они пожертвовать своим счастьем.