Тирлик — маленький хлопчик років 4-6. Невідомо, чому його так називали. Можливо, прозвали Тирликом ще тоді, коли він був зовсім маленький і не вимовляв звука "р"
У Тирлика була мама, яка знаходилася далеко від нього. Виховували хлопчика дідусь та бабуся, з якими він проживав на хуторі, де, окрім нього, дітей не було. Дідусі й бабусі дуже любили хлопчика, а якщо шуткували, а можливо, й дратувалися з Тирликом, то по-доброму.
Зранку Тирлик прокидався, снідав. Дідусь і бабуся були вже на роботі, і Тирлик пішов "орати" шмат поля, що в кінці двору, та огород баби Вусті. Він уявляв себе тракторцем, зловив сонного кота, і запряг його орати город, але потім кіт втік і він продовжив орати город сам.
Потім він "виступав" з трибуни перед хуторянами, яких добре уявляв. Потім Тирлик "ховав" діда Петра, який помер позаминулого тижня. Бабуся думала, що Тирлик ховав метрвого пацюка, але коли він сказав їй про діда Петра, вона налякала внука, сказавши що дух діда Петра буде переслідувати його.
Товаришував Тирлик тільки з дідусями та бабусями, бо на хуторі, окрім нього, дітей не було. Коли і появлявся хтось молодший, то це був не хуторянин, а із сусіднього села, куди ходили на свята. Одного разу приїздила дівчинка Люба, з якою хлопчик подружився, навіть надумав оженитися, аби вона лишилася і не поверталася в місто. Тирлик пішов до бригадира дерево на хату, той пообіцяв до Тирлик весь день чекав, коли привезуть дерево, пообіцяв Любі надіслати сватів, але вона так і не дочекалася їх. Люба повернулася в місто.
Дивіться також
Тирлик (повний текст)
▲ читається за 36 хвилин
"Тирлик" (шкільні твори)
Біографія Анатолія Дімарова
Тирлик був вільний до обіду і пішов провідати бабу Химку. Потім він гостював у діда Остапа, якого навіть вважали характерником. Діда Остапа він не дуде любив, бо той його часто дразнив. Але в діда Остапа була пасіка і коли він запропонував Тирлику пола
Объяснение:
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті "Климко".
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Климко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а "з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль".
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей.
Схиляючи голову перед пам'яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
