Повість «Захар Беркут» — одна з найяскравіших перлин у творчості видатного українського письменника Івана Яковича Франка. У ній автор торкається багатьох важливих проблем, одна з яких — це проблема вірності та зради, що знайшла своє втілення в головних героях твору. Я вважаю, що ця тема актуальна й у наш час, а вирішення даної проблеми є дуже важливим і для майбутніх поколінь.Дивний сон попереджав старшину тухольської громади Захара Беркута про страшні криваві події. На його докину насувалася «чорна хмара» монголів, які хотіли захопити слов'янські землі. Його сина Максима вороги захопили в полон, де тримали в залізних путах. Але не міг Бурунда-бегадир зі своїм військом подолати сміливих захисників долини. На поміч йому став хитрий боярин Тугар Вовк, який мріяв заволодіти багатствами тухольського краю, поневолити його людей. За його наміри тухольці виганяють злодія з долини. Щоб помститися, боярин об'єднується із Бу-рундою, обіцяючи йому провести його військо через гори. За це він очікує нагороду — хоче, аби йому віддали у власність долину та тухольців. Повною протилежністю своєму батькові постає донька Тугара Вовка — Мирослава. Вона щиро кохає Максима, захоплюється рідним краєм і любить свій народ. Дівчина не може зрозуміти і вибачити батькові його зраду. Її розум та відвага дуже допомагають тухольцям у боротьбі. Вона втікає від зрадника і приносить радісні звістки Беркуту, який вже не сподівається бачити свого сина живим. І саме тоді Мирослава зрікається свого батька: «Ні, Тугар Вовк живий, але Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи... зрадив... свій край і пристав... у службу монголів... Тепер я не можу вважати його батьком, бо не хочу зраджувати свого краю». Сміливість і незламність Максима викликають у Тугара співчуття і захоплення: «І за що він так зненавидів сього бідного хлопця? Чи за те, що він урятував життя його донці?.. Чи за його правдиво рицарську смілість і одвертість?.. Отже ж, тепер зрівнялися: оба вони невольники і — оба нещасливі». Не погодився Максим на умови боярина повернутися у рідну долину, бо натомість тухольці мали пропустити монголів через долину.Вірність Захара Беркута, Максима та Мирослави своєму краю та своїм переконанням вражає та захоплює. Справедливе покарання зрадника доводить перемогу правди та щирих людських стосунків. Повість мені сподобалась своїм оптимізмом і утвердженням любові та сили народного духу.
Думи мої думи Аналіз вірша Тема: Звернення Т. Шевченка до своїх дум із сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників.
Ідея: Тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість до змінити соціальний устрій; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.
Основна думка: Думка про нещасливу долю свого народу не залишає поета протягом усього часу перебування на солдатчині.
Жанр: Громадянська лірика. Художні особливості твору.
• Звертання: «думи мої», «мої голуб'ята», «мої любі». • Епітети: «думи мої єдині», «лиха година», «тихими речами». • Порівняння: «привітаю, як діток». Поезія Тараса Григоровича «Думи мої, думи мої...» і була написана у 1847 році під час його перебування в Орській кріпості. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України.
Ось і продзвенів останній дзвінок. Настали довгоочікувані канікули. На канікулах всі кудись їдуть відпочивати. І я також поїхав у село до дідуся з бабусею.Одного чудового ранку дідусь взяв мене косити траву біля лісу. З собою ми взяли глечик молока і скибку хліба. Ще було дуже рано і на траві виблискували краплинки роси. Дідусь косив траву, а я гав як вона рівними рядочками лягає на землю. Раптом дідусь зупинився і покликав мене до себе. Він поклав косу, розгорнув руками траву перед собою і я побачив маленьких зайченят.Їх було шестеро. Та раптом вони почали розбігатися в різні боки. Я зловив одного зайченятка, потім другого і запитав в дідуся: «Можна я візьму їх додому?». Але дідусь сказав мені , що їхній дім – це ліс. Вони не зможуть жити в неволі. А ще він мені повідомив, що від них може відмовитися мати, тому що я взяв їх у руки. Я ніжно поклав зайченят на місце. Дідусь оминув заячу домівку і продовжував косити траву. Я здалеку гав за маленькими зайченятами і чекав, що з’явиться їхня мати. Але вона так і не з’явилася. Коли ми повернулися додому, я продовжував думати про зайченят.Наступного ранку дідусь знову пішов косити і коли він повернувся, то повідомив мені радісну звістку. Мати зайченяток була коло них і годувала своїх діточок. Я був дуже задоволений, що все так чудово закінчилося.
