Уміння, майстерність, хист Вольові якості Почуттєві якості
Кращий козацький вивідник (розвідник) землі переяславської; знає мову і звичаї татар, має серед них вірних людей; ходить безшумно, безшелесно; наче нікуди не дивиться, а все бачить; бездоганно володіє зброєю і тримається на коні. Сміливий, розумний , витривалий, кмітливий, відважний, рішучий; звик покладатися лише на себе. Вірний товариш, турботливий і уважний до хлопців і братчиків, поважає літніх козаків, дослухається до їхніх порад; любить рідну землю, гарно її знає, захищає від ворогів.
Основна думка – філософія природи – бути схожою на людей, щоб ті звернули увагу на її неповторність і подібність із ними, закликати берегти її, милуватись нею.
Провідний мотив – природа
Объяснение:
Автор – Анатолій Мойсієнко
Жанр – пейзажна лірика
Тема – зображення дивовижного світу осінньої природи рідного краю
Ідея – висловити захоплення казковою суттю осінньої пори.
Основна думка – філософія природи – бути схожою на людей, щоб ті звернули увагу на її неповторність і подібність із ними, закликати берегти її, милуватись нею.
Провідний мотив – природа чудова та неповторна.
Віршовий розмір – верлібр
Вірш не поділений на строфи, рядки різної довжини, окремі з них римуються: несе-есе, Родощ-дощ, і написані хореєм. Отже, вірш має вільну будову, наближену до верлібра
А. Мойсієнко як лірик, пропонує нам розмаїття вдало підібраних зорових (жовтень несе жолуді, вітер набиває листям кисет), слухових (креше), кольористичних (жовті жолуді, золоте есе, золотий кисет) образів, з яких зіткані пейзажні картини. Цей вірш – відбиток осіннього настрою поета.
Художні засоби “Жовтень жовті жолуді”
Епітети: жовті жолуді, золоте есе, золотий кисет, золоті пожежі, золотими клешнями, золоту Родоз, золотим пожежником. Епітет «золотий» автор використовує 7 разів, у сполученні з різними іменниками, створюючи неповторні поетичні образи. Епітет – золотий передає велич та барви природи восени.
Метафори та персоніфікації: походжає дощ, жовтень…на базар несе жолуді, пише осінь…есе, набиває вітер золотий кисет креше люльку, пожежі пасе, дощ-пожежник.
Алітерація: повторення звука [ж]; а також звуків [ш], [с], що створює атмосферу шуму, звуку листя, що восени шурхотить під ногами ( несе, осінь, есе, пише, креше).
“Жовтень жовті жолуді” вірш читати
Жовтень жовті жолуді
На базар несе,
Пише осінь охрою
Золоте есе.
Листопадом, бабиним літом
Набиває вітер
золотий кисет,
злотом люльку креше,
золоті пожежі
попасом пасе.
Сонце — обережне —
Золотими клешнями —
В золоту Родощ
Золотим пожежником
Походжає дощ.
“Жовтень жовті жолуді” характеристика
Справжня поезія здатна змінювати наше сприйняття світу. Вона дає можливість побачити те, чого ми просто не помічаємо через щоденні турботи. Саме завдяки поезії ми щоразу по-новому відкриваємо для себе казкову красу природи. Звичайний осінній пейзаж під пером майстра слова олюднюється й оживає, наповнюється в нашій уяві яскравими кольорами і звуками. Анатолій Мойсієнко зображує осінь у стані и найбільшої краси — вона викликає не сум, а захоплення. Присутність ліричного героя у творі «Жовтень жовті жолуді…»
виражена мінімально. Він постає як заворожений ігач, який читає «золоте есе» осені в загадковій книзі природи.
З неабиякою майстерністю автор використав прийом персоніфікації, наділивши явища природи людськими властивостями. В уяві читача послідовно зринають виразні зорові образи: жовтень нагадує дбайливого господаря, який несе на базар зібраний урожай; вітер набиває свій золотий кисет не тютюном, а листям і павутинками бабиного літа; дощ походжає, як завзятий пожежник… Загальну картину доповнює незвичний образ сонця: воно незграбне, немов рак, бо має золоті клешні-промені, і дуже обережне, бо осіннє.
У творі панують осінні кольори, золотий і жовтий. Не раз уживаний епітет «золотий» викликає в уяві привабливу картину не сумної і плаксивої, а саме красивої і величної осінньої природи.
Інтонаційної виразності цій поезії надають повтори приголосних і голосних звуків — алітерації й асонанси. Сполучаючись між собою, вони формують неповторний звукопис усього твору, який збагачує яскравий малюнок осінньої природи.
Додатково:
"Вертатись пізно" аналіз Ігор Павлюк
«З янголом на плечі» аналіз вірша
Анатолій Мойсієнко біографія та цікаві факти
Приєднуйтесть:
Оцініть статтю
Додати коментар
Ім'я *
Email *
Коментар
Анонім 21.01.2021 в 12:33
Ясно що нічого не ясно
Відповіcти
Юлія 21.01.2022 в 13:18
Дякую за до
Відповіcти
Вам також може сподобатися
«Стефа і її Чакалка» аналіз
“Тече вода з-під явора” аналіз (паспорт)
Антін Лотоцький «Ольга Перевізникова» аналіз (тема, план)
Твір на тему: «Моє улюблене заняття малювання»
Повне або часткове використання інформації тільки за наявності активного посилання на сайт
© 2022 Dovidka.biz.ua - Довідник цікавих фактів та корисних знань
Джерело: https://dovidka.biz.ua/45162-2
З. ленив и неряшлив. Все, к чему прикасается З., ломается и бьется. Он может подать еду Обломову на грязной или побитой посуде, может подать поднятую с пола еду и т. д. Оправдывает он это по-философски: все, что ни делается, угодно Господу, и с этим не стоит бороться. Но внешняя разболтанность З. обманчива. Он радеет о хозяйском добре, знает его наперечет. Несмотря на напор Тарантьева, З. не дает ему ничего из одежды барина, уверенный, что тот ее не вернет. З. – слуга старой закалки, боготворящий своего хозяина и весь его род. Когда Обломов отчитывает слугу за то, что он уподобил его другим людям, живущим на свете, З. чувствует свою вину. Действительно, его барин – особенный и самый лучший. Но, вместе с преданностью хозяину, З. присуща утонченность и развращенность нравов. Он любит выпить с приятелями, посплетничать с другими слугами, то восхваляя, то принижая своего барина. При случае З. может и прикарманить себе деньги, сдачу из магазина, например. Жизнь З. тесно связана с жизнью Обломова. Два последних представителя Обломовки, они, каждый по-своему, свято хранят в душе ее заветы. Даже когда З. женится на кухарке Анисье, он старается не допускать ее к барину, а делает для него все сам, считая это своей неприкосновенной обязанностью. Жизнь З. заканчивается с жизнью Обломова. После его смерти З. вынужден уйти из дома Пшеницыной. Он заканчивает свою жизнь на паперти нищим стариком. Таким его встречает Штольц и предлагает увезти в деревню. Но верный слуга отказывается: он не может оставить без присмотра могилу своего барина.