На які цикли поділяються суспільно-побутові пісні? Що в них є спільного?
Суспільно-побутові пісні поділяються на козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рекрутські та солдатські, наймитські й заробітчанські пісні. У суспільно-побутових піснях відтворене життя наших пращурів, пісні наповнені душевними переживаннями.
Козацькі пісні оспівують героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям заради її незалежності, в таких піснях досягають емоційного зеніту мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака, передусім відображено емоції героя, а не самі вчинки.
Чумацькі пісні відображають життя чумаків, які заради добробуту своїх родин покидати домівки, ішли чумакувати.
Кріпацькі пісні відображають тяжке підневільне життя селян, протест проти приниження людської гідності й безправ'я.
Бурлацькі пісні сповнені тугою за батьківщиною, сім'єю; у них передано важку працю бурлака й зневажливе ставлення хазяїна до нього (бурлаки (заст.) — це селяни, які, тікаючи від закріпачення, наймалися на тимчасові заробітки, вони зазнавали поневірянь, терпіли голод і тяжку працю, проте були вільними).
У рекрутських (рекрут (іст.) — солдат-новобранець) піснях звучить туга за рідним краєм, домівкою, родиною, висловлюється протест проти панів, які насильно віддавали в солдати українських хлопців-кріпаків.
У солдатських піснях передана туга за рідним краєм, показана важка муштра.
У наймитських й заробітчанських піснях ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, примушують після тяжкої роботи.
Объяснение:
УДАЧИ И ПОЛУЧИТЕ 5
Софійка навчається у 7 класі, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Мама Софійки готується до весілля тітки Сніжани, вони самі вирішили пошити їй весільне плаття. Софійка тим часом гуляє з молодшим братиком Ростиком. Сімя Софійки нещодавно переїхала до нової квартири, а Софійка почала ходити до нової школи, де і закохаласяв однокласника Вадима Куликівського.
Часи минають. Історія змінюється. Суспільство вже давно поглинула хвиля модернізації та прогресу. Але сил на землі не знайдеться, аби знищити в нас жагу до свободи: вона тече в наших жилах. Вона — наша сила, наш кисень, наше майбутнє й наше життя.
Ми вже не боїмося ні чорних хмар могутнього царату, що десятиліттями закривали українське сонце, ні панщини, ні кріпацтва, що сковували українців у кайдани без права вибору. Усі тортури — давно в минулому. Вони розсіялись, мов ранковий туман, залишивши по собі криваві сліди нашої споконвічної боротьби. Ми вже не боїмося, бо набридло: час піднятися з колін та йти всупереч вітру та долі, що так довго знущалася з нас, дражнила, мучила, насміхалася. Часи змінилися, й життя нарешті повернулося до нас обличчям, відчинивши двері, за якими була вона — незалежність, світла, омріяна, виборена. Нарешті ми змогли дихати вільно у власній державі, досягли того, чого так довго хотів великий син українського народу — Тарас Григорович Шевченко. Як шкода, що він так і не побачив того, за що боровся.
Син кріпака, селянський хлопчина з бідної родини — на Тараса чекали суцільні злидні, голодне дитинство й тяжка праця наймита. Його нужденне майбутнє було визначено заздалегідь. Однак щасливий випадок назавжди змінив його долю — обдарованого юнака, що якраз перебував у Петербурзі на навчанні, помітили й звільнили з тісних кріпацьких тенет пана Енгельгардта. Відтоді життя Тараса Шевченка ніби почалося спочатку. Незалежний, талановитий, молодий — усі дороги в Російській імперії були перед ним відкриті.
Та стражденна доля українського народу не давала йому спокою навіть на свободі — Шевченко завжди думав лише про Україну, щось бурхливе, нездоланне, войовниче кипіло в його душі. Кобзар завжди любив і пишався своєю Батьківщиною, він хотів, щоб українці нарешті зрозуміли свою унікальність, неповторність, щоб почали любити свою землю, як і він її любив: