До писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу". " Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. До того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. Все була коло панни й вивчилася при ній всячини. Панна говорила з нею, мов із рівною собі. А й стидлива була страшенно. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(Михайло) був при тім. "
Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків». Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем. Але був не такий, як усі діти: «Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить». Щось незрозуміле для оточуючих ховалося в його очах, таке, що і мати відвертала від нього очі. Іноді їй здавалося, що це не її дитина, а «бісеня»"
"Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки" "Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку... , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири..." "I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка..." "Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв"
"...несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спочивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос: Iзгадай мнi, мiй миленький, Два рази на днину, А я тебе iзгадаю Сiм раз на годину... Тодi вiн кидав роботу i день пропадав"
Жанр: социально - психологическая повесть. История написания и прототипы героев. В основу сюжета произведения легли подлинные события, имевшие место в селе Димки, где с 1889 по 1 891 годы проживала Ольга Кобылянская. В селе она глубоко узнала крестьянской жизни, в частности узнала в семье Константина Жижияна, який имел двух сыновей - Савву и Михаила. В семье произошло трагическое событие: Савва, желая быть Единственным наследником родной земли, убил старшего брата Михаила. На этом документальном материале писательница художественно отразил вечную библейскую тему Каина и Авеля, измены и искупления. Впоследствии Савва - прототип Саввы Федорчука - эмигрировал в Канаду, где и умер. Мариука Магис - прототип Рахиры - прожила девять лет с Саввой. Когда он ее бросил, тяжело работала на земле, чтоб прокормить детей. Прототипами второй персонаж "Земли" также жители села дымки. Темы: эпическая панорама жизни; освещение проблемы "человек и земля" на примере семьи Федорчуков, а также братоубийству (Библейская тема братьев Каина и Авеля) как социальная драма, как отступление от норм христианской морали. Всестороннее раскрытие психологии крестьянина в социальном, национального и психологическом измерениях. Идеи: Среди основных идей писательницы - идея в фатальности судьбы: "Кругом нас находится какая-то бездна, ее вырыли судьба, но здесь, в наших сердцах, она самая глубокая", а также мнение о том, что уважать человека следует за труд и честность, а не за поля, Которые она имеет. Основная мысль: Глубокое значение земли в жизни крестьянина - и физическое, и духовное. Земля - для крестьянина - это и воплощение добра и зла, создатель и разрушитель, воплощение судьбы. Все происходит на земле и совета земли. Она живет в мыслях героев, мечтах, натруженных руках. Многозначные образ земли в повести упоминается более двухсот раз.
" Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. До того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. Все була коло панни й вивчилася при ній всячини. Панна говорила з нею, мов із рівною собі. А й стидлива була страшенно. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(Михайло) був при тім. "