Объяснение:
Звичаї народу — це прикмети, за якими нація вирізняється не тільки в сучасності, а й в історичному минулому. Незважаючи на занепад старих традицій, вертепи залишаються улюбленими формами мистецького вираження різдвяної радості.
Вертеп — це свого роду театр, у якому акторами стають усі охочі. Це дійство, яке відображає дитячу щирість та зрілу віру, віру в народження Ісуса Христа.
Вертеп — це своєрідний простір, якого не торкається час. Вертепні сценки хоча й змінюються з часом, у своїй суті передають містерію і величність Різдва. Міняються літературні та сценічні форми, однак незмінною залишається основна вістка, про яку розповідають ангели, пастухи, царі. Головна мета вертепу — благовістити про народження Христа, привітати глядачів із Різдвом, новорічними святами.
Вертеп — це дійство, яке вносить радість, мир і спокій у кожну оселю.
Коли я читав повість А. Я. Чайковського «За сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.
Воспринимал реальность как дух, воплощенный в материи.
Верил в оптимистическую философию гуманизма и безграничные возможности человека.
Пытался примирить в себе язычество и христианство.
Сомневался, не является ли искусство соперничеством с единственным законным Творцом.