Чому бабуся вирішила неодмінно показати михайликові в церкві картину страшного суду? з яких двох частин вона складається і як на неї відреагував хлопчик. "гуси-лебеді летіли" м.стельмах
Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять...», неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства й дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.Уся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції.І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті М. Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.
Юрко (головний герой) знайшов у лісі дику качку з каченятами. Він забрав каченят до себе, не дивлячись на супротив качки, і поставив їх в коробку. Але каченята не хотіли ні їсти, ні пити, тому він вирішив, що вони соромляться його і пішов гуляти з друзями. В той час Тося (головна героїня) знайшла каченят, забрала їх і намагалася повернути до матері. Але каченята вже не могли навіть плавати. Після того Юрко припинив товаришувати зі своїми сільськими друзями і згодом поїхав додому. Перед від'їздом він кілька разів ходив до річки, але качку з каченятами так і не побачив.
Марина Павленко "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських". Цитатна характеристика Софії:
"Спідничка і штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають". "Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп'ютер... Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала... а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло." "Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу... Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики..." "... задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній - коралі..." "Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури..." "Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку... Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!" "Тікала як уранці... Це ж треба! Відразу - такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь." "Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала "Трьох мушкетерів", "Тома Сойєра", "Людину-амфібію", "Голову професора Доуеля", "Останнього з могікан" із татової бібліотеки, а також усі томи "Гаррі Поттера"... у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!" "Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв"яків для качок..." "Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика... Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків." "Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук." "Звичайно, як у казці: хату заметеш - сядеш посидиш, посуд помиєш - сядеш посидиш, хліба купиш - сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш - сядеш посидиш..." "І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? "Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам - своє робить..." "Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!" "Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?" "Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті." "Гардероб чималий, шкода, що примітивний." "Дякую, мамусю!" - кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла." "Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула... красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра..." (майбутнє) "А ти все така ж!.. - замилувався дівчиною Вадим, - і красою, і розумом!" "Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?.." (майбутнє) "Я чув, що пишеш для дітей... у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?.." (майбутнє)
