Твір "Гуси-лебеді летять" є автобіографічною. Головний герой- Михайлик, у якого було дуже тяжке дитинство. Матір дуже любила землю, тому на самоті розмовляла з нею. Його мати нехотіла щоб вінвчився читати, Але він винишпорював книжки. Дуже сподобалося як він коли взяв тихо в мами насіння гарбузове щоб обміняти його на книжку, але по дорозі вінвідав його бідним. Коли приїхав батко він віддав його в школу. Але коли настала зима в нього не було чобіт, щоб туди ходити, то батько носив його в школу на руках. Одного дня йому батько подарував чоботи, він так радів. Коли був театр він думав як туди попасти, та хотів змахлювати, але йому дали йонтрамарку. (Вибачаюсь якщо пробіл не поставленний, прогано працює!)
Головні герої «Звук павутинки» — Льонька, Ніна, Адам. Твір навіює теплі почуття,хочеться вірити в добро,честь,любов,а головне-в справжню віддану дружбу.Після прочитаного ти ніби знову,як вперше, відкриваєш очі на навколишній світ,намагаєшся побачити щось особливе,незвідане для інших.Прокидається дитячий азарт до життя. Головна тема твору:зображення хлопця, який сприймає навколишній світ як дивовижний, фантастичний, чаруючий. Льонька і є той самий,особливий, хлопчик. Його світосприйняття дивує та вражає.Струни його прекрасної душі ще нові та чисті,саме тому й звучать так гарно. За його струнами бажаєш полинути в далекі мрії,повернутись в веселе дитинство,і просто радіти життю.
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю доросслих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися дітиі підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без дахунад головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїйдолі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставшиписьменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долюпокоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості,зокрема повісті «Климко». Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховуувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертюдядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко,і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні,вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, щозапасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, наяку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Климмко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Мииколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіхгероїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічнійситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомаагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком ряятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворогоКлимка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згурртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність оддних і жорстокість та підлість інших. Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської куліуже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла надорогу сіль». Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдоюпро благородних людей.Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маєємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
