Я вважаю , що через років 500 на землі кухарів, лікарів, вчителів не буде. Адже, їх замінять роботи.
Екологічна проблема не зникне.
Живучи в наш складний час гаючи за життям свого народу і усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому.
А замислюючись над цим, я ніколи не приходжу до одного і того ж рішення.
Інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє.
На Землі не буде більше великих війн, завдяки досягненням науки й техніки людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнило її ось уже протягом кількох століть. Усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою.
Я вважаю , що через років 500 на землі кухарів, лікарів, вчителів не буде. Адже, їх замінять роботи.
Екологічна проблема не зникне.
Живучи в наш складний час гаючи за життям свого народу і усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому.
А замислюючись над цим, я ніколи не приходжу до одного і того ж рішення.
Інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє.
На Землі не буде більше великих війн, завдяки досягненням науки й техніки людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнило її ось уже протягом кількох століть. Усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою.
Повість «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха є автобіографічною. В ній автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого і не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути милосердним та добрим хлопчиком.
Дід був першим його вихователем. Розповідаючи йому казки, він розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».
У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.
Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.
Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю
ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.