М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Сочинение по произведению" маруся" 40

👇
Ответ:
alenxolod3364
alenxolod3364
19.06.2020

Вася является главным героем повести Короленко "В дурном обществе". Вася- сын судьи, а значит не из бедной семьи. Он был всегда сыт, одет, у него были игрушки с которыми он играл, а вот Валек и Маруся были детьми подземелья у них не было дома, игрушек, были всегда голодные и они не были уверены, что Тыбуций их отец.

После того как умерла мать, отец Васи перестал обращать на него внимание. Он все время думал о матери. Это и стало причиной того что сын становился бродягой. Скоре всего именно это и объединило Васю Марусю и Валька. В своем доме он считал себя чужим и никому не нужным. Он часто сравнивал отношение собственного отца и отношения Тыбуция С Вальком.

Вскоре Валек и Маруся стали для него очень близкими друзьями. Дружба этих детей смогла дать им то, чего им так сильно не хватало. Валек успокаивал Васю, убеждая того, что его отец очень любит. Их Эти бедные дети были немыслемо рады знакомству с Васей, ведь среди сверстников друзей у них не было.

Вася сильно дорожил дружбой с Вальком и Марусей, в связи с этим он не винил их за воровство. Он стал понимать что такое жить в нищите. В ситуации с куколкой у васи проявляется забота и доброта. Он на столько сильно проявил свою заботу, что даже смог пожертвовать куколкой своей сестренки Сони, которую ей подарила мама. Препятствие между Отцом и самим Васей разрушился после этого случая. Вася понял что его отец все же очень сильно любит его. Эта история учит человека быть милосерднее проявлять любовь и заботу к окружающим.

4,4(86 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
Lololoshka98
Lololoshka98
19.06.2020

над чим змусив мене замислитися роман панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? "

нещодавно прочитала роман відомого українського письменника панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? ". серйозний, цікавий і, як на сьогодні, досить-таки актуальний твір.

роман підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, підштовхує з'ясувати для себе, що є добро, а що — зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити і відібрати. твір змушує нас замислитись і над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?

головний герой роману — чіпка варениченко — викликає неоднозначне ставлення. з одного боку він — людина глибокої душі і сміливості, розумний, люблячий чоловік, невтомний трудівник, людина, яка прагне робити добро іншим, а з іншого — п'яниця, бешкетник, навіть карний злочинець, що підняв руку на іншу людину не для того, щоб захистити себе, а щоб нажитися. з одного боку, я можу співчувати чіпці, його дарма загубленій силі, його життю, що склалося так невдало, а з іншого — не можу знайти виправдання його кривавим злочинам, бо з "благородного месника" він перетворився на звичайного злочинця.

так, життя не милувало чіпку. були в нього і злети, і падіння. була зневіра у справедливість людську, яка переросла в ненависть до кривдників, штовхнула вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. чіпка вважає ці вчинки за відбирання свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими. не раз впадав він і у відчай.

але хіба лише чіпці важко жилося? хіба тільки його кривдили й ображали люди? чи не багатьом із нас і зараз доводиться тяжко працювати, заробляючи гірку копійку на шматок хліба? таких сотні тисяч. але одиниці лише стають на ганебний шлях злочинців. на мій погляд, чіпка — сильна, вольова людина, але все ж таки не вистачило у нього сили волі, щоб не зламатися. не зумів він зрозуміти, що помста може бути для нього не єдиним виходом із становища. це вона, сліпа помста, його до страшної трагедії. він втратив усе: землю, яку любив, добру і люблячу дружину (галя наклала на себе руки), любов і повагу матері (мотря донесла у волость про злочин сина), повагу громади. не можна виправдувати злочин важким дитинством, нелюбов'ю до себе людей. шлях сліпої помсти, який обрав чіпка, був, безумовно, неправильним. адже не всіма шляхами можна дійти до правди.

образ чіпки дуже складний і суперечливий. є в ньому й сильні, і слабкі риси. і цих слабких, на мій погляд, виявилося більше, бо перемогло в ньому зло. грабунки і вбивства зводять нанівець всі його добрі наміри і сподівання, весь його протест проти несправедливості.

цей гіркий урок, який дає нам роман, триває й зараз і змушує замислитися над життям, бо є й серед нас, на жаль, і терплячі, працьовиті люди, які нагадують доброго господаря грицька, але чимало є й "чіпок", які вважають себе обділеними і, прагнучи легкого хліба, бажання мати все й одразу, піднімають руку на людей, які мають більший достаток. приклади такі ледве не щоденно наводять засоби масової інформації.

виходить, що історія повторюється. і все-таки будемо сподіватися на краще. добро обов'язково переможе зло, а милосердя — жорстокість. бо одного жорстокого злочину не можна спокутувати і тисячею добрих вчинків.

4,8(53 оценок)
Ответ:
Arisha12205
Arisha12205
19.06.2020
 Що ще треба для щастя?
Дедалі частіше я замислююсь над питанням: «Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною.    А це, перш за все, — чисті думки, прагнення, вчинки і совість. Це і глибока повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння гаряче відгукнутися на’чужий біль, прагнення до захистити будь-кого: чи то пташеня, чи сиву людину, рідну матусю чи незнайомця. Це і захоплення красою природи, і бажання самому створювати прекрасне. І над усім цим височіє сувора вимогливість до себе, до власних вчинків.        Я дуже вдячна своїм батькам, які виховали у мені прагнення жити по совісті, не соромлячись своїх думок і вчинків. Та однаково щодня я стикаюсь із ситуаціями, коли важко встояти перед якоюсь спокусою. Пам’ятаєте, що було написано зсередини на каблучці царя Соломона? «І це мине». Цей вислів мені дуже допомагає — я часто пригадую його у хвилини спокуси. Вона, ця спокуса, мине, хибний вчинок буде зроблено. Але ж як потім бути із власною совістю, з душею?..   Отакий я винайшла б боротьби з власними недоліками. Та як же важко усвідомлювати своє безсилля перед недоліками у суспільному житті! Інколи хочеться заплющити очі, щоб не бачити жебраків, лиходіїв, заткнути вуха, щоб не чути лайки, сховатися, щоб не стикатися з несправедливістю, не бути ошуканим власними ідеалами, прищепленими дорослими! Ось, мабуть, коли вперше з подивом зіставляєш гармонію духовної краси людини і прояви ницих вад суспільства.   Звісно, у своєму віці я не можу втручатися у вирішення «дорослих» справ, бо не достатньо в них розуміюсь. Але хіба усе так кришталево прекрасне у житті моїх однолітків? Хіба немає у нас, старшокласників початку XXI століття, вад, які ми самі в змозі виправити? Я навіть міркую так: якщо доросла людина скоїла злочин, то і у своєму дитинстві вона теж у чомусь хибила. От і виходить, що ні я, ні мої однолітки вже зараз не повинні, просто не мають права бути байдужими гачами суспільних недоліків (хай поки що на рівні свого віку).    А як настане час, нам не буде соромно за свою пасивність, бездіяльність. Це буде, я впевнена, час втілення наших найкращих мрій у життя. Я припускаю, що для багатьох, можливо, це будуть суто особисті мрії. Але головне — це те, заради чого ти прийшов у цей світ: удосконалення людства, поліпшення його життя. Власними вчинками ти мусиш довести, що твоя зірка запалала недаремно (я вірю у леґенду, за якою народження людини знаменується народженням зірки). І нехай це лише красива легенд а, але твоя зірка, як Данкове серце, повинна світити людям, випромінюючи добро.   …А поки ми ще просто школяра. Зі своїми захопленнями, уподобаннями, із своїми улюбленими (і не дуже) справами й обов’язками. Я, наприклад, дуже люблю танцювальне мистецтво, вже багато років відвідую танцювальний ансамбль. Коли кружляєш у веселому танку, здається, що весь світ радіє разом із тобою — і тоді хочеться зробити його ще щасливішим.   І я вірю, що зможу втілити цю мрію у життя. Для цього я намагаюся добре вчитися, вдосконалювати свої знання, щоб у майбутньому стати досвідченим фахівцем, приносити користь суспільству. А якщо здійсниться моя мрія стати журналістом, я намагатимусь своїм правдивим словом збуджувати у людей найкращі почуття, закликаючи їх догідних вчинків.    
4,6(24 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ