М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Скласти невеличку розповідь про античний стиль музики

👇
Ответ:
Daya98888888
Daya98888888
30.12.2021
Важливе місце в
Стародавній Греції займала музика. Багато образів музикантів є в давньогрецькій міфології (Орфей, Пан, Марсій), а їх зображення збереглися на вазах та у вигляді скульптур. У Греції існували спеціальні об’єднання співаків, музикантів, танцюристів.
Музика звучала під час урочистостей, ритуалів, ігор, супроводжувала театральні дії. Антична трагедія взагалі була немислима без музики: діалоги в ній переходили в співучий речитатив і спів, кожен епізод завершувався хоровим номером.
Характерною ознакою давньогрецької музики є синкретизм — єдність із іншими мистецтвами: поезією, танцем, театральною дією. Іноді драматургу доводилося виступати у ролі поета, музиканта, режисера, актора. Давньогрецька музика була переважно одноголосною. Мелодія записувалася за до грецьких і фінікійських букв. Зростання полісів, у яких проходили великі культові та цивільні свята, призвело до розвитку хорового співу під акомпанемент духового інструменту.
Давньогрецьких музичних інструментів було більше 60 видів: кіфара (різновид ліри), ліра, орган, труба,
флейта Пана та інші. Авлос вважається прабатьком духових інструментів — кларнета і гобоя. Музика Стародавньої Греції, справила великий вплив на розвиток європейської професійної музичної культури та музичної науки.
4,5(81 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
aynurwuk
aynurwuk
30.12.2021
ЩЕДРИЙ ВЕЧIР

РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.

Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —

лiто,

лiтечко!..

Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.

А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..

Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:

— Вставай, Михайлику, вставай.

— Ма-мо, iще одну крапелиночку...

— Струси цю крапелиночку.

— Ой...

— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?

— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.

Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.

На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —

лiто,

лiтечко!

Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!

Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...

Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.

Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
4,6(30 оценок)
Ответ:
21Алина111
21Алина111
30.12.2021

Давно кимось було сказано : « Якщо хочеш зрозуміти поета , іди в його країну » . Якщо хочеш зрозуміти душу народу , її потаємні глибини , неповторну індивідуальність пісні . Пісня , це чудове поєднання слова вивчай народні музики , є духовним обличчям нації , її своєрідною візитною карткою . Відомо , що українських пісень записано понад 200 тисяч і цим далеко не вичерпується пісенне багатство нашого народу . Фахівці стверджують , що жодна інша нація В CBITI Не може похвалитися такою кількістю пісень . Високу оцінку українській народній пісні в різні часи давали визначні зарубіжні і вітчизняні діячі культури : « У жодній іншій землі дерево народної поезії не дало таких величних плодів , ніде дух народу не виявився в піснях так жваво й правдиво , як в українців Справді , народ , який міг співати такі пісні і милуватися ними , не міг стояти на низькому рівні освіти » .

4,5(1 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ