Тема: поетичне оспівування яким має бути ставлення до рідної мови.
Головна думка: плекайте мову пильно й ненастанно (заклик не забувати рідну мову).
Художні засоби.
Епітети: пильно й ненастанно політь, гомоні морськім, пишний яр, сумне провалля, розумний садівник.
Уособлення: мова служить, живе, чистіша буде; океан співає.
Метафора: «плекайте мову», «не бійтесь заглядати у словник, … збирайте… овоч в Грінченка і Даля», «не майте гніву», «і любов, і гнів у тому гомоні морськім», «кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина», «словник: це пишний яр, а не сумне провалля».
Порівняння: «як парость виноградної лози, плекайте мову», «немає мудріших, ніж народ, учителів», «як океан співає — народ говорить», «збирайте, як розумний садівник, достиглий овоч».
Повтори (тавтологія): «живе своїм живим життям», «це …».
Кількість строф: три.
Рими: лози – сльози, ненастанно – слухняно, вам – життям, співає – немає, гнів – учителів, перлина – людина, словник – садівник, провалля – Даля, порад – сад.
Мова – це особливий дар людини, адже птицю пізнають по пір'ю, а людину – по мові. Автор закликає не забувати рідну мову, не засмічувати поганими словами, послуговуватися нею в щоденному житті, збагачувати свій мовний запас. Мова також ідентифікує належність до певного народу.
Ілля Муромець — перший давньоруський богатир, подвиги якого захоплюють уяву, Пам’ятаю його на знаменитій картині Васнецова «Богатирська застава». Ось він, на могутньому коні, який аж присідає під важкою постаттю лицаря оборонця. На голові його — шолом, він у лицарських обладунках. Поруч з ним його друзі, теж лицарі — Добриня Микитич та Альоша Попович. Зрозуміло, що за їхніми спинами — вся рідна земля, весь християнський світ. Ілля народився в селі Карачарові, звідти пішов служити до князя Володимира. Билина розповідає про те, що Ілля йде служити не з примусу, а зі своєї волі — постояти за Руську землю, за церкви Божі, за віру християнську.
Іще навіть не доїхавши до Києва, не ставши на службу до князя, дорогою зустрічається Ілля зі страшним розбійником, смертельного голосу та свисту якого не можуть витримати ні людина, ні звір. Великі дуби та малі трави — і ті хиляться від його посвисту. Але на те Ілля й руський богатир, сама мати-земля дарує йому свою силу. Тому Ілля зміг полонити Солов’я та привезти його до Києва. Цікаво, що коли князь Володимир із дружиною не повірили Іллі, який страшний Соловей-розбійник, стали насміхатися з нього, Ілля показав їм силу цього ворога. Від його посвисту навіть маківки церков похилилися.
Ілля мав «стояти» на заставі, берегти рубежі Русі. Коли перед заставою з’явився син Іллі, Сокольник, проти нього по черзі виступають усі лицарі — Альоша, Добриня, Ілля. Сокольник став ворогом, він загрожує Руській державі і церкві, погрожуючи: «Київ-град у полон візьму, Божі церкви вогнем спалю». Він хоче полонити самого князя Володимира, одружитися з княгинею. Ілля не хоче вбивати сина, тому, перемігши його, «братається» із ним.
Українські письменники неодноразово зверталися до молитовного викладу своїх думок і почуттів. Така форма була звичною для поетів
XVI—XVIII століть, майстрів філософсько-релігійної, або метафізичної, лірики. Форму молитви мають твори геніального Тараса Шевченка «Царям, всесвітнім шинкарям...», «Царів, кровавих шинкарів...», «Злоначинающих спини...», «Тим неситим очам...». Іван Малкович із великим успіхом продовжує й розвиває цю традицію.
Назва його твору виділяє нічну пору як найбільш сприятливий час для того, щоб на самоті, позбувшись щоденної метушні, замислитися над вічними питаннями людського буття. Водночас, виносячи свою віршовану молитву на суд вдумливих читачів, автор немовби за х приєднатися до виголошення спільного молитовного прохання.
Про що ж він просить? Чи не є його прохання марнославним або егоїстичним? Ми пересвідчуємося, що його поетична молитва сповнена любові до ближнього — це молитва за всіх людей зі щирою вірою та світлою надією на щастя. Не випадково центральним у творі виступає символічний образ «обруча віри» навколо кожного людського серця.
З НІЧНИХ молитов
Господи, літа стебельце всели до самітніх душ, дай кожному звити кубельце, і не поруш.
Хай кожен в цім світ хай світить з-за темних круч довкола кожного серця віри твоєї обруч.
1992