Щаслива доля судилась великому творові І.П.Котляревського — п’єсі «Наталка-Полтавка». Вона була написана у 1813 році. Ця п’єса не втратила популярності і в наші дні. Сюжет її досить простий. Закохані Наталка і Петро не можуть одружитися спочатку через бідність парубка, а згодом через те, що на шляху їхнього щастя стає багата та впливова особа — пан возний.
В центрі п’єси — образ простої селянської дівчини — Наталки. В минулому батько Наталки був досить заможним. Незважаючи на це, дівчина покохала бідного парубка Петра, батьківського наймита. Старий Терпило не погодився віддати Наталку за нерівню, і Петро пішов бурлакувати, аби заробити грошей.
Чотири роки вірно чекає коханого дівчина. З того часу багато чого змінилося. Старий Терпило помер, сім’ю обсіли злидні. До розумної, вродливої, працьовитої дівчини шлють сватів «весьма пристойні женихи»: тахтаулівський дяк, підканцелярист Скоробреха, возний Тетерваковський. Здавалося б, шлюб із заможним чоловіком врятує Наталку і матір від злиднів, але дівчина не уявляє собі життя із нелюбом. Вона з почуттям власної гідності відкидає залицяння возного. Розуміючи, що у багатого жінка «буде гірше наймички — буде кріпачкою», Наталка мудро відповідає возному: «знайся кінь з конем, а віл з волом».
Наталка — любляча дочка. Вона щиро поважає свою матір, горе і сльози матері глибоко вражають її. дівчина мусить скоритися материним умовлянням — вийти за першого ліпшого жениха. Щоправда, дівчина сподівається, що скоро таких не буде: «Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив’яжуться; возному так одрізала, що мусить відчепитися; більше, здається, нема на приміті».
Але возний не залишив свого наміру одружитися з Наталкою. Зв’язана обіцянкою, даною матері, дівчина мусить скоритися. Глибоко драматично звучить монолог Наталки: «Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куди мені діватись? Горе мені!»
Ніщо вже, здавалось, не могло врятувати Наталку від життя з осоружним чоловіком. За народним звичаєм дівчина, що подала рушники, не може порушити даного слова. Не така Наталка. Ця смілива, енергійна дівчина здатна боротися за своє щастя. Після повернення Петра вона відмовляє возному: «Коли Петро мій вернувся, то я не ваша, добродію». Перемагає велика сила Наталчиного кохання. Розчулений виявом таких глибоких почуттів, возний відмовляється від Наталки, повертає їй свободу.
Так народна мораль «красивої, розумної, моторної» дівчини «з добрим серцем» перемагає хижу панську мораль.
Образи селян у п’єсі І.П.Котляревського “Наталка-Полтавка”
Порівняно з «Енеїдою» «Наталка Полтавка» була дальшим кроком І.П.Котляревського по шляху реалізму й народності. Звільнившись від традицій бурлескного жанру, письменник глибоко розкриває народні характери, правдиво показує сучасну дійсність.
З надзвичайною щирістю і теплотою змальовані в «Наталці-Полтавці» постаті селян. В центрі твору — проста селянська дівчина Наталка з благородною, світлою душею.
Вона — працьовита й розумна, самовіддано любить матір, поважає старших, вірна у своєму коханні Петру. Ніжна й сором’язлива, вона, коли це потрібно, виявляє мужність, рішучість, твердий погляд на життя. Наталка добре усвідомлює соціальну нерівність між бідною селянкою і багатим возним. Наталка не тільки кохає й страждає, вона захищає свою гідність, бореться за своє щастя, Образ Наталки, в особистій долі якої узагальнено відображається доля бідної селянської дівчини тих часів, — велике творче відкриття письменника.
Реалістичними мазками виписаний драматургом і образ старої Терпилихи, яка зазнала в житті немало злиднів, бідувань, Вона мріє про кращу долю для своєї доньки, бажає їй добра і щастя, але цілком безпорадна перед «невблаганною долею». «На нас, бідних і без каже вона, — як на те похиле дерево, і кози скачуть».
Наталчин коханий — наймит-бурлака Петро — чес
Вы задавали себе этот вопрос?.. Если еще не пробовали задать себе один из главных вопросов вашей жизни, то попробуйте это сделать сейчас, отложив хоть на немного ваши дела, желания и остановив поток мыслей в голове. Зачем я пришел в этот мир?
Этот вопрос рано или поздно нужно задать себе, ведь какую-то цель мы перед собой поставили, придя в этот мир. Если, конечно, вы не считаете, что все в мире случайность, и вы родились случайно и бесцельно – пришли, поучились, поработали, создали семью, дожили до старости и пошли на кладбище.
Пришел ли я, чтобы получить хорошее образование? Пришел ли я, чтобы получить хорошую работу, на которой продержусь десятки лет? Или есть что-то еще, ради чего стоило родиться и прожить 50 и более лет? Что мы получим в конечном итоге от того, чем занимаемся всю свою жизнь? Мы получим возможность поддерживать жизнь (еда, одежда, жилье, социальные взаимоотношения…)? Но ведь это не цель жизни, а лишь возможности для продления своей жизни. И опять же мы возвращаемся к вопросу, а зачем нам продлевать жизнь, зачем так яростно мы боремся за годы своего существования, зачем стараемся поддерживать свое здоровье, для чего в конечном итоге это все мы делаем?
Это вопрос не на пять минут, ведь от него зависит вся ваша жизнь. Это вопрос, на который стоит потратить время и силы, чтобы найти ответ. А вот когда вы найдете правильный ответ, то многое в вашей жизни изменится. Много чего отпадет старого и появится нового в вашей жизни, так как вы по-новому взгляните на ваши действия и вещи, увидев их реальную ценность. Есть много, что отводит вас от цели, и при этом есть много того, что их достигать.
Есть много людей, которые нашли свое призвание в этом мире. Они меняли себя и окружающий мир. О них пишут книги, их обсуждают, их вспоминают, многие пользуются придуманными и созданными ими вещами.
А что вы скажите о сегодняшнем дне, неделе, месяце, годе? Вы живете для поддержания жизни или чего-то большего? Какое ваше предназначение в этом мире?
