:Як умру, то поховайтеМене на могилі,Серед степу широкого,На Вкраїні милій…Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, поет відчув відгомін спалахів селянських повстань по Україні… Він побачив, як пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок:…вставайте, кайдани порвіте.Це був заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.Поет вірив у світле майбутнє України, вірив, що змінити соціальний устрій гноблених можна. «Заповіт» — це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія.Поезія перекладена більш як п’ятдесятьма мовами світу, на слова написано понад півсотні музичних творів. А мелодія «Заповіту», яку знає кожен в Україні, належить полтавському вчителеві Гордію Павловичу Гладкому.«Заповіт» Т. Шевченка залишив у духовному житті нашого народу помітний слід.І мене в сім’ї великій,В сім’ї вольній, новійНе забудьте пом’янутиНезлим тихим словом.
Не знаю як у інших, а моє щастя - це родина. Я щаслива коли щаслива моя мати, мій батько (бабуся і дідусь), для меня більшого й не потрібно. Головне, щоб вони були здорові, щоб було взаєморозуміння, щоб була довіра й нерозлучність, як у справжніх сімей. Але й не мало важливіша для меня - моя Батьківщина. Це місце де я народилась, де я росту, це місце за яке я стану горою не вагаючись. Адже це моя Батьківщина, і може якщо я своїм власним прикладом покажу, то й інші не будуть байдужі. Жити в щасливій державі, з щасливими людьми - це моя мрія, моє щастя.
Я народилася на Україну. І саме це я називаю своїм рідним краем.Мут ми всі народилися і всі повинні поважати свою країну.