I. ЛЮДИНА ЯК МІРА УСІХ РЕЧЕЙ
• Багато є див на світі.
Та найдивніше – людина!
Софокл
• Тіло ж само по собі – це ні благо, ні зло.
Горацій
• Від зародка до новонародженого – такий шлях розвит-ку клітин; вони розмножуються, піддаються перетво-ренням, але все розпочинається... з історії одного коха-ння, історії складної, неподібної іншим...
Жан Ростан
• Мати носить дитину дев’ять місяців у своєму тілі, два роки на руках і усе життя у своєму серці.
Шарлотта Стетсон
• Навіть на малокровних і фізично не розвинених жінках вагітність відбивається благодійно, сприяючи нормаль-ному розвитку і загальному зміцненню організму.
К.К.Скробанський
• Моя дружина гарна, вагітність не псує її зовнішності, а надає їй довершеності – це життя б’є в ній ключем.
Лоранс Перну
• Людські можливості ніколи ще не були виміряні; не можемо ми судити про них із досвіду – адже випробу-вано ще так мало.
Торо
• Людина – найвищий продукт зеленої природи. Але для того, щоб насолоджуватись скарбами природи, людина повинна бути здоровою, сильною і розумною.
І.П.Павлов
• Короткого життя ми не отримуємо, а робимо його та-ким; не бідні ми життям, а користуємося ним марно-тратно. Життя довге, якщо ним розумно користуватись.
Сенека
• Тіло людини є така ж святиня, як і дух, з яким воно нероздільне... І тому я вважаю, що людина ніколи не має права нехтувати своїм здоров’ям.
Л.М.Толстой
• Прекрасне і красиве в людині немислиме без уявлення про гармонійний розвиток організму і здоров’я.
М.Г.Чернишевський
• Наші хвороби нам не шкодять, коли ми про них вже знаємо.
Г.К.Ліхтенберг
• Не одним хлібом живе людина…
Біблія
• У всякого своя доля і свій шлях широкий…
Т.Шевченко
• Хто бере – усе той тратить,
Хто дає – усе придбав.
Шота Руставелі
Весенняя погода обманчива: солнце уже ликующе сияет, готовясь вот-вот запылать в полную силу, а ветер еще пронзительно свеж. Ледяным наждаком он обжигает щеки, кисти рук, щиплет за пос, запускает невесомые ладошки под одежду. И все-таки весна грядет, и весь мир уже чувствует неминуемое ее приближение: звенят валдайскими колокольчиками трели жаворонков, а из земли пробиваются еще робкие, крошечные, редкие листочки клевера и полевой герани. Спешат жить и цвести, хотя и не пришло еще их время. Не угадаешь, что будет завтра: то ли потеплеет вдруг так, что поневоле захочется, скинув обувь, пробежаться по нагретому солнцем асфальту босиком, то ли завьюжит снова, заметет дорожки, на которых еще вчера отпечатались в сырой земле твои неспешные шаги. И все-таки, грядет весна.
Одного разу. крізь відчинене віконце. залетів він до маленького Дениска, що вже довго лежав у ліжку. Хлопчик не міг ходити . Він сумним поглядом гав за тим , що робиться за вікном. Вітерець оглянув незнайоме приміщення, подивився у шухляди, перекинув на тумбочці стакан,чмокнув Дениска у щічкую . Хлопчик рукою торкнувся того місця і -усміхнувся." Чому він зрадів?,- подумав Вітерець,-Невже через мене?".
А треба сказати , що наш Чомучка був не тільки допитливий, а ще й дуже добрий Він обережно відкрив покривало і лагідно почав гладити хлопчика по ногах. І чим довше він це робив, тим теплішими вони ставали . Хворий почав ними рухати,
Надходив вечір. Вітерець почав збиратися додому, адже був слухняним хлопчиком. " Неодмінно завтра прилечу сюди,"- подумав він.
Всю ніч йому снився Дениско. Вранці Вітерець полетів до хлопчика .Яким же було його здивування , коли він побачив, що малий сидить на ліжку. Він підлетів до нього, знову чмокув у щічку . Хлопчик засміявся -і встав. Він простягнув ручку вперед, ніби хотів щось взяти. Вітерець простягнув йому свою. Вони відкрили двері і вийшли у двір.
Так допитливість , доброта сть роблять добрі справи.