Характеристика образа Ивана Силы из книги А. Гавроша "Невероятные приключения Ивана Силы"
Украина всегда славилась своими сильными людьми. Однако внезапно среди незаслуженно забытых силачей нашлась истинно прекрасная и обаятельный человек Иван Сила, настоящая фамилия которого Фрицак. А. Гаврош в своем произведении "Невероятные приключения Ивана Силы" попытался воссоздать образ знаменитого украинского силача и борца, был признан самым сильным человеком нашей планеты.
Иван воплощает себя черты благородного человека, что позволит заступиться за того, кто в этом нуждается. Так, находясь на вокзале, он вору, который показался ему немым мужа от публичного избиения. Конечно, вор впоследствии оказался совсем не немым, однако в таком поступке Иван показал свою добродушнисть.И очень обидно, когда рядом с благродство сосуществует ложь и жадность.
Иван Сила - сильная с детства человек. Так, отец отправил парня из дома, потому что семья была многочадная, а парень ел за четверых. Настолько талантлив от природы парень не смог не обратить на себя внимание выдающихся тренеров, Иоанн оказался среди чемпионов. Однако его заслуги еще в ежедневной работе. Никто не смогла бы достичь высот, если бы не тяжелая работа над собой и собственным телом.
Искренний, упорный и честный парень не раз попадал в странные и неприятные истории, однако каждый раз находил достойное решение каждой из своих проблем. А. Гаврош не нарушил закона жанра сказки, ведь в конце концов добро и благородство победило.
Объяснение:
До того, як в Україні розпочав свою діяльність Григорій Сковорода, байки ще до ладу не існувало. Маю на увазі, що окремого жанру як такого не було, хоча у світовій літературі ми знаємо байки Езопа, Сааді та інших. Проте прекрасні твори закордонних байкарів не були повністю придатні для українського читача з багатьох причин. По-перше, байка — твір алегоричний, тож алегорія має бути зрозумілою читачеві. Якщо уявити собі, що існує певний код, ключ, за яким читач розшифровує закладений у творі підтекст, то для байок таким ключем є, безумовно, народний характер, особливий тип мислення. Крім того, одні й ті самі тварини (а в байках, як ми пам'ятаємо, замість людей діють тварини, які й уособлюють людські риси) в різних культурах могли позначати різне. Наприклад, змія у нашій традиції — символ підступності, а у східній — символ мудрості. Тож нагальна потреба в створенні українських байок була беззаперечною.
Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень".