Відповідь:
5. Степану Судаку вдалося розв"язати вузол, а потім, скориставшись моментом, коли татари спішно збирали табір, втік з іншими бранцями у комиші.
6. Коли козаки догнали табір татар, то Ганну вони у таборі вже не знайшли, тому що татари забрали всім молодих дівчат і малих хлопців і поїхали з ними вперед.
7. Павлусь орієнтувався по зоряному небі
8. Зранку Павлусь з"їв кусок сухаря, в обід жменю смаженої в салі каші, а ввечері зловив і засмажив рибу.
9. Розплющив очі й побачив над собою високого чоловіка з люлькою в зубах. Чоловік був одягнений в подерту, замазану одежу і в татарську шапку. На ногах у нього були постоли, пов'язані мотузками. Лице чорне, пожовкле та розкуйовджена чорна борода. Не було на ньому нічого, що нагадувало б козака. Вся зброя в нього — довгий ніж за поясом У нього світили очі, мов у вовкулаки.
10. як сказав сотник Андрій Недоля "Він відрікся Христа, пристав до нашого найтяжчого ворога, зраджував братів своїх, продавав християнські діти поганцям".
11. Коли Карим зустрів козаків, то вони впізнали коня Павлуся і зрозуміли, що з хлопцем щось трапилося. Карима впізнав татарин Гусейн і сказав сотнику, що це відомий харциз. За зраду і відступництво козаки засудили Карима до страти. Гусейн відрубав йому голову.
12. Обирайте, що більше подобається: У прочитаних розділах повісті мене найбільше вразило наступне: у першому розділі те, як мати Павлуся до останнього подиху захищала своїх дітей. У другому розділі те, як козаки дбайливо охороняли син пораненого Павлуся. У третьому розділі мене не стільки вразило, скільки здивувало те, що татарин не побоявся і сам відправився у степ шукати коня та сідло з золотом (дивує така людська жадібність). У четвертому розділі - те, як два брати: Петро і Павлусь ділили між собою бублик з медом, який лише вчора пекла їхня матір. У пятому розділі - те, що Павлусь не побоявся і один вирушив на пошуки сестри до Криму. У шостому розділі - те, як підло і жорстоко Карим обікрав Павлуся, ще й продав його у рабство, а також, що заподіяне харцизом зло не залишилося безвідплатним. Карима стратили козаки. У сьомому розідлі - те, як Павлусь, скориставшись ситуацією, зміг і покарання уникнути, і перейти під опіку Девлет-гірея. Він зізнався у тому, що йому відома доля сина Девлет-гірея. У восьмому розділі - те, що Павлусь таки домігся свого і знайшов Ганусю. У дев"ятому розділі - те, як поступово добро, щирість звільняє душу Павлуся від образи і зла на татар, дає йому сил на прощення.
Пояснення:
5. Степан обернувся боком, відтак горі спиною і, ніби то жуючи паляницю, почав зубами розмотувати мотуза. На його радість вузол попускав щораз більше. Степан оглядався на вартового й розмотував зубами вузол. Вкінці почув свої руки свобідними. Не рухаючися з землі, він вийняв обережно з кишені ножа і найближчому товаришеві розрізав мотуза. Ніж пішов по руках, а вартовий татарин і не догадувався нічого. Бранці посхапувалися і гуртом скочили над беріг ріки в комиш. За ними пігнало багато й таких, що не вспіли розв'язати рук. Татари бачили це, та не було часу їх ловити. Вони втікали з тим, що їм лишилося.
6. — А да Ганна? — кричав Павлусь, ідучи вслід за батьком. — Нема її, синочку! — обізвалась одна молодиця. — Ще вчора забрали татари всіх дівчат і малих хлопців і поїхали наперед.
7. Тепер поглянув на зорі і завернув коня на південний захід. "Там і Крим лежить", думав собі хлопець. Бо покійний дідусь показував йому частенько зорі на небі, по яких і серед ночі не заблукаєш, і хлопець добре собі запам'ятав.
8. Павлусь з‘їв жменю смаженої в салі каші, напився з джерела води і поклався в холодку на сідлі спати Павлусь почав справляти рибу. Він її зарізав ножем, випотрошив і поклав на грань. Відтак обертав її на всі боки, поки не спеклася. Павлусь не тямив, чи йому щось так смакувало, як оця риба.
9. Опис є вище.
10. відповідна цитата є вище
11. — Смерть! — гукали козаки. Вони готові були кинутися на нього й розірвати на шматки. — Чуєш, Гусейне, — каже Недоля до татарина, — візьми його і скарай на голову. Татарин махнув ножем і відрізав голову харцизові. Тоді взяв Карого за ногу й поволік у степ.
Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…
У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.
Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…
Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це - травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.
Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.
Люблю річку Дністер з її мальовничими берегами, увінчаними вербами. З її оптимістами-рибалками, які можуть просидіти майже весь день за ловлею окунів. Люблю суницю на лісовій галявинці, коли не звертаєш увагу на укуси комах і радієш кожній ягідці, люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання лелек.
Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.
Я пишаюся тим, що живу в країні з такою багатою історією. Україна пройшла тисячолітній шлях – від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати загарбників та захищати рідні оселі від чужинців.
Вірю що зникнуть ненависть, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Запанує щастя і добробут під блакитним безхмарним небом. Серед безкрайнього золотого поля Українці забудуть про нестатки, безробіття, платне навчання.
Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з’їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Новозеландію. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, де-небудь я б затрималася, а десь — ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я би повернулася додому, до своєї України. Тут усе моє життя. Іншої батьківщини мені не треба.