Головний герой твору Івана Багряного "Тигролоролови" є Григорій Многогрішний - сильний тип української людини. Та чи замислювалися ми у чому це проявляється? На мою думку це виражається у тих уривках твору, коли Григорій тікає зпоїзда, рятує Наталку від дикого звіра ризикуючивласним життям. Також ми гаємо йго велику силу духу коли він чесно зізнається Наталці у тому, що він вбив людину, бо ж він її кохає і неможе їй брехати. Кожен з нас є українцем, та нажаль не всі можуть похизуватися такою силою характеру як у Григорія Многогрішного.Я вважаю, що кожен повинен брати приклад з цього персонажа, бо ж саме він є ідеалом сильного типу української людини. На мою думку цей образ є особливо актуальним на сьгоднішній день, зважаючи на ту ситуацію, що склалася в Україні. Сьгодні кожному громадянинові доводиться бути таким як Григорій Многогрішний. Також цей герой на сьогодні уособлюється у кожному українському солдаді, захиникові своєї вітчизни. Я вважаю, що кожен повинен рівнятися на Григорія Многогрішного, бо ж саме він є тим символом безстрашного українця, потомка славетних козаків. Можливо, читаючи ці рядки хтось задумається чи є вньому щось схоже з Многогрішним, та сподіваюся, що таких людей як Григорій в Україні є багато
Образ лукаша в драмі лесі українки реалістичний. і мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. однак лукаш і не такий, як усі. від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. і це відразу відчула й оцінила лісова царівна мавка. але, на жаль, лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «а що воно таке? » — питає він мавку про ті скарби.драматизм образу лукаша — в його роздвоєності, в його нерозумінні самого себе, в неусвідомлені справжнього щастя, мети життя. під впливом обставин в’яне цвіт його душі, засмоктує буденщина. він сам топче дивоцвіти, які розцвіли весною. роздвоєність натури лукаша відбилася і в його мові. спочатку, коли він був під впливом поетичної душі мавки, своєю красою його мова наближалася до мови мавки. звертаючись до коханої, він говорить: «я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти! » з огрубінням характеру грубішає мова лукаша: «ах, дай спокій! не маю часу… мати все гризуть за » — відповідає він мавці. коли ж вона попросила лукаша заграти на сопілці, він каже: «ет, не пора мені тепер грати». до мавки звертається ще й такими словами: «тепер уже почнеться дорікання». та дівчина не дорікає коханому, ні в чому не звинувачує його, не шкодує, що покохала саме такого, бо «іншого вона б не покохала». мавка тільки сумує, що лукаш «не може своїм життям до себе дорівнятись».за зраду лукаш тяжко карається — лісовик перетворив його на вовкулаку. мавка рятує коханого — і до того приходять прозріння і каяття. але надто пізно. він не може повернути втраченої коханої. від образу лукаша невіддільна постать його долі. це загублена доля, яка колись щастя юнака. наче морок по гаю, блукає загублена доля, шукаючи стежки до минулих днів. але стежки позамітало снігом, залишився тільки гіркий, хвилюючий спомин. образ долі надзвичайно драматичний, він викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, яке ніколи вже не повернеться.
упвапвапівап