Серед українських істориків-романтиків, яким зазвичай притаманні багатоманітні поєднання дослідницьких практик (етнографічної, мовної, літературної, археографічної, археологічної, антикварної та ін.), творчість Пантелеймона Куліша вражає своєю розмаїтістю і неподільним з’єднанням різнородних компонентів.
Зокрема, дивує різноманітне і незвичайне поєднання його громадських, інтелектуальних та культурних ролей: письменник, публіцист, перекладач, просвітник-популяризатор, мислительінтелектуал та провідник національно-визвольного руху і водночас оригінальний історик-аматор, який залишив на полі академічної історіографії яскравий, неповторний слід. Недаремно знаний дослідник інтелектуальної біографії та спадщини цього українського мислителя Євген Нахлік висловлює думку про синкретичність його світогляду1.
Взагалі П. Куліш посідає унікальне місце як в українському громадському житті ХІХ ст., так і в тодішньому романтичному історіописанні. Адже він, за висловом англійського історика Девіда Сондерса, був однією з ключових фігур української минувшини середини ХІХ ст.2. Зазначимо, що одеський історик Олексій Маркевич тримався думки про П. Куліша як «найсильнішого з південно-руських романтиків»3. Заразом Д. Багалій відзначав, що П. Куліша не можна назвати «присяжним істориком», себто професійним науковцем4. Російський учений О. Пипін уважав, що «Куліш ніколи не був ні чистим етнографом, ні чистим істориком (курсив наш. – О. Я.) – в історію й етнографію він вносив поетичне збудження…»5. Зрештою, контексти його історичного письма як нефахового, точніше приватного вченого мають самобутні, часто незвичайні виміри, які складно вкласти в існуючі стильові канони.
Тож П. Куліш як історик привертає увагу специфічними інтелектуальними поворотами думки, дивовижною, як на ті часи, світоглядною еволюцією, цікавими мисленнєвими зв’язками, здатністю до інтуїтивного проникнення в суть світу минувшини, егоцентричною вдачею, масштабною та розмаїтою творчою спадщиною тощо.
Сказка про музыкальный инструмент
Сказка про музыкальный инструментМногие сказки начинаются с привычных слов «жили-были…» Вот и наша сказка про музыкальный инструмент начинается так же. «Жила-была скрипка…» Почему именно о скрипке идёт речь в сказке? Потому что скрипка зачастую не только выступает в качестве солиста в оркестре, но и потому, что звуки она издаёт просто волшебные.
Сказка «Большая скрипка»
Автор: Ирис Ревю
Жила-была скрипка. Она была красива, нет, просто восхитительна! Фантастична, изящна, неповторима. Её струны имели свою неповторимую звуковую окраску. А смычок был просто волшебным!
Все музыкальные инструменты ценили и уважали скрипку. Но ей хотелось большего. Скрипка стремилась быть королевой!
— Мы любим и дорожим тобой, скрипка, но ты мала для того, чтобы стать королевой.
— Я — мала? – подумала скрипка. — Что же мне надо сделать для того, чтобы вырасти?
Скрипка продолжала играть на концертах. Она звучала в больших и малых залах. Все хвалили и восторгались ей. Долгие годы скрипка гастролировала.
И вот однажды она попала в руки к одному скрипачу. Он долго любовался скрипкой, а затем начал играть.
Какая это была музыка! Прохожим казалось, что звуки эти – не дрожание струн под властным смычком в руке скрипача, а звуки неба, тихие и нежные, как нежна далёкая голубая лазурь… Все восхищались скрипкой и музыкантом, умевшим покорять души людей нежным прикосновением смычка к тихо и печально дрожащим струнам.
…А музыкальные инструменты всё-таки выбрали скрипку королевой! Ведь она выросла. Она выросла духовно! У неё появилось что-то такое, что особенно трогало душу. С годами скрипка обрела душевное равновесие и веру в себя.
